# Чи легітимна незалежність України 1991 року

> Міф «незалежність 1991 нелегітимна, Україна — штучне утворення». Насправді Акт 24.08.1991 підтвердив референдум 90% «за», а Україна — визнаний правонаступник УРСР і співзасновник ООН 1945 року.

Canonical: https://holospravdy.com/nezalezhnist-1991
Period: suchasnist | Type: spoke | Updated: 2026-06-20

**TL;DR.** Кремлівський наратив подає незалежність 1991 року як «нелегітимну», а саму Україну — як «штучне утворення без правової основи». Юридично це міф. Незалежність проголосив Акт від 24 серпня 1991 року — документ, навмисно названий **актом**, аби поставити «свідоцтво про народження» держави вище за поточну Конституцію, — і його **підтвердив всенародний референдум 1 грудня 1991 року**, де **90,32%** проголосували «за». Україна — визнаний світом **правонаступник** УРСР, тобто держави, що була **співзасновницею ООН ще 1945 року**. Суперечка «нова держава чи відновлення старої» — це питання гуманітарної інтерпретації, де коректні обидві відповіді, а не діра в легітимності.

## Міф: «незалежність 1991 — без правової основи»

Російська пропаганда атакує саму основу української державності з двох боків. Перший — політичний: мовляв, Україна «ніколи не існувала», а 1991 рік — випадковий розпад, який можна «відмотати назад». Другий, на який часто переходять проросійські «легісти» в мережі, — нібито юридичний: Акт проголошення незалежності — «незрозуміло що за документ», не закон і не постанова, тож і незалежність «оформлена неправильно».

Щоб розібрати правову сторону, Vox Veritatis звернувся до двох фахівців із права. **Андрій Магера** — фахівець із конституційного права, який понад 14 років працював у Центральній виборчій комісії (з 2004 по 2018 рік — заступником її голови). **Євген Пономарьов** — практикуючий адвокат із Харківщини. Їхній спільний висновок: жоден із «юридичних» закидів не робить незалежність нелегітимною. Як зауважує Пономарьов, ще жодна революція у світі не відбувалася у відповідності до чинної на той момент Конституції — і це не позбавляє її результату сили[15].

## Чому «акт», а не закон чи постанова

Перше, за що чіпляються критики, — сама **форма** документа. І саме тут, показує Магера, був не недогляд, а точний юридичний розрахунок.

24 серпня 1991 року в парламенті розглядали кілька варіантів. **Постанова** не підходила: це підзаконний акт, тож проголошення держави мало б нижчу силу, ніж звичайний закон. **Звичайний закон** теж: над ним стояла б чинна Конституція УРСР. **Закон про зміни до Конституції** ставив би документ про народження держави лише **на один рівень** із Конституцією. Вихід, який Магера називає «справді геніальним», запропонував один з авторів проєкту, дисидент **Левко Лук'яненко**: назвати документ **актом**[1].

Логіка така: акт проголошення державності — важливіший навіть за Конституцію. Магера наводить аналогію зі **свідоцтвом про народження**: паспорт людина міняє щодесять років, а свідоцтво про народження лишається незмінним усе життя. Так само Конституції змінюватимуться, а Акт проголошення незалежності лишиться чинним, «поки існуватиме українська держава»[2]. Тобто незвичність форми — це не правовий дефект, а свідоме рішення поставити Акт **над** поточним законодавством.

Цей погляд не маргінальний. Пономарьов посилається на наукову працю правознавця Берченка (2020) про Акт і Декларацію в **доктрині конституційного блоку**: автор обережний щодо Декларації про суверенітет, але щодо Акта проголошення незалежності визнає, що його **прямий зв'язок з Конституцією очевидний** — Акт прямо названо в преамбулі Конституції 1996 року[18]. Тобто документ не «завис у повітрі», а вмонтований у самий фундамент чинного конституційного ладу.

## Прецедент, який підтверджує: акт незалежності вище за Конституцію

Що документ про незалежність може стояти **вище за Конституцію**, — не українська екзотика. Магера наводить прецедент **Конституційного Суду Молдови**: розглядаючи мовне питання, суд постановив, що положення **Декларації про незалежність** Молдови превалюють над відповідним положенням Конституції[3].

Це рішення (від 5 грудня 2013 року) сформулювало принцип просто: Декларація про незалежність — «первинна правова й політична основа» держави, вона має силу **конституційного тексту**, і в разі розбіжності між нею та Конституцією перевагу має саме Декларація. Іншими словами, ціла європейська конституційна юрисдикція офіційно визнала те, що в українському випадку закладав Лук'яненко: документ-«свідоцтво про народження» держави — найвищий правовий акт, а не сумнівний папірець.

## Проголошення чи відновлення? Коректні обидві відповіді

Окремий «гачок» — формулювання. Чому Акт каже «проголошення», а не «відновлення» незалежності, як у країнах Балтії? Чи означає це, що Україна — «нова» держава без історичного коріння?

Магера знімає хибну дилему. Право — не математика: «2+2» тут не завжди має єдину відповідь, у гуманітарних науках можливі кілька варіантів норми. Тому **праві й ті, хто говорить про проголошення, і ті, хто про відновлення** — суперечності немає[4]. Пономарьов формулює це ще різкіше: для нього це «одно і те, і те» — і новоутворена держава, і продовження попередньої державності водночас[17].

Чому ж у Балтії обрали «відновлення»? Бо в них між 1918 і 1940 роками існували **суверенні держави, визнані Європою**, — тож юридично було що «відновлювати», і саме тому на Балтію в 90-х не дивилися «крізь московські окуляри»[5]. Литва пішла далі за всіх: на виборах 1990 року перемогли демократичні сили, які прямо задекларували **окупацію** в складі СРСР і повернулися до Конституції 1938 року[21]. Україна цим шляхом не пішла — і не випадково.

Сам Лук'яненко, за переказом Пономарьова, спершу написав «Акт **відновлення**», а потім закреслив і виправив на «проголошення». «Відновлення» він хотів, щоб пов'язати нову Україну з **правонаступництвом від УНР** і визнати окупацію, як Балтія[22]. Але цей шлях мав велику юридичну ціну (про неї — нижче), і парламент пішов формулою «проголошення».

## Правонаступництво vs континуітет: УНР, УРСР і чому це важливо

Тут — ключове розрізнення, на якому й тримається ціла плутанина. **Континуітет** (від лат. «безперервність») у міжнародному праві означає, що держава **продовжує існувати** попри зміну назви, форми правління чи відокремлення частин території[7]. Класичні приклади Магери: Іран лишився Іраном після революції 1978 року, змінивши лише форму правління; Ефіопія лишилася собою навіть після виходу Еритреї 1993-го[8].

Чи має Україна континуітет щодо УРСР? Магера вважає, що **ні** — бо УРСР не була повноцінною державою за всіма ознаками: це був суб'єкт федерації з **усіченим суверенітетом**, законодавство якого мусило відповідати союзному, а над усім стояла Конституція СРСР. Тому коректний термін — **квазідержава**[11]. Україна — її **правонаступниця**, і це проявилося конкретно: обрана ще за УРСР Верховна Рада 1990 року й місцеві ради працювали до 1994-го, а Конституція 1978 року та низка кодексів УРСР були чинні аж до нового законодавства[10]. Пономарьов додає, що формально влада 1991 року **взагалі не змінилася**: лишилася та сама, переважно комуністична, Верховна Рада (яка сама ж і заборонила компартію), без перевиборів — сталося «м'яке перетікання» однієї держави в другу, з інституціями УРСР аж до Конституції 1996 року[17].

А що ж УНР? Тут наступництво — **духовне, а не юридичне**. Українська Народна Республіка в екзилі юридично й фактично припинила існування; 1992 року її останній президент **Микола Плав'юк передав Леоніду Кравчуку регалії** — печатку, прапор, документи. Тож історики бачать сучасну Україну одночасно **юридичною** правонаступницею Радянської України і **моральною, духовною** наступницею УНР 1917–1921 років[16]. (Докладніше про ту першу спробу державності — у статті [«Українська революція 1917 року»](/ukrayinska-revolyutsiya-1917).)

Чому ж не оформили **юридичне** правонаступництво прямо від УНР, як хотів Лук'яненко? Бо це створило б величезні проблеми. Пономарьов нагадує: законопроєкт 2019 року про правонаступництво від УНР **відхилили** — у висновку Верховної Ради зазначено, що довести 70-річну окупацію важко (мільйони складали присягу на вірність СРСР), а головне — Україна вже визнала себе **продовжувачем УРСР** у частині міжнародних угод і **співзасновником ООН** 1945 року[23]. Відмовитися від цього спадку означало б поставити під сумнів власне членство в ООН з моменту її заснування.

## Україна в ООН з 1945 року: спадок, не штучність

Саме членство в ООН — найсильніший факт проти міфу про «штучне утворення». Українська РСР була **співзасновницею Організації Об'єднаних Націй** ще 1945 року. Магера нагадує курйозну деталь заснування: з усіх держав-засновниць лише два суб'єкти не були суверенними державами — **Білоруська РСР і Українська РСР**. Сталін домагався, щоб засновниками стали всі союзні республіки; Рузвельт відповів, що тоді й усі 50 американських штатів стануть співзасновниками, — і апетити Москви «трошечки зменшились»[9].

Наслідок цього для 1991 року прямий. На офіційному сайті ООН, зауважує Пономарьов, біля України (як і біля Росії) стоїть позначка, що пояснює лише **зміну назви** держави з УРСР на Україну — без жодного «припинення» й «нового вступу»[20]. Тобто для світу Україна як суб'єкт міжнародного права існує **безперервно з 1945 року** — змінилася назва, а не держава. Це прямо спростовує тезу про «штучне утворення 1991 року»: на міжнародній арені 1991-й — не народження з нуля, а зміна вивіски над уже наявним кріслом в ООН.

Юридична «тонкість», на якій грають проросійські коментатори, теж не міняє суті. Закон «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року, наголошує Пономарьов, прямої норми «Україна — правонаступниця УРСР» **не містить** — він радше регулює правонаступництво щодо зобов'язань колишнього Союзу в окремих частинах[19]. Але це не дірка, а зворотний бік континуітету: окремо «успадковувати» УРСР не треба було, бо органи держави **не перервалися** — та сама Верховна Рада просто продовжила роботу під новою назвою. Показово, що дзеркальний крок самої Росії значно слабший: у Конституцію РФ 2020 року внесли формулу про «правопродовжувача СРСР», але — якщо читати уважно — **лише в частині** міжнародних договорів, зобов'язань, активів і власності, а **не** території колишніх республік (України, Молдови, Грузії)[14]. Тобто навіть Москва юридично не наважилася оголосити себе «продовженням» СРСР у повному обсязі — а отже, не має й правових підстав заперечувати кордони сусідів.

## Чому світ визнав Україну після референдуму, а не після Акта

Ще один аргумент скептиків: якщо незалежність «справжня», чому держави визнали її не одразу після 24 серпня? Магера пояснює, і відповідь знову не на користь міфу.

Після серпня 1991 року ні у вересні, ні в жовтні визнань не було — перші з'явилися лише **в грудні**[12]. Причини дві. По-перше, зовнішньополітична інерція: на Україну дивилися «крізь московські окуляри», як на «якусь Росію, тільки трохи інакше». По-друге — **всесоюзний референдум 17 березня 1991 року**, де понад 70% мешканців УРСР проголосували за збереження СРСР. Саме тому **референдум 1 грудня 1991 року** був критично потрібен: він **нівелював** правові наслідки березневого всесоюзного голосування й став, за словами Магери, «залізобетонною» підставою визнати Україну[12].

Юридично цей референдум був бездоганний. Закон УРСР про референдум (липень 1991) знав поняття «всеукраїнський та місцевий референдум»; постанова про проголошення незалежності призначила «республіканський» референдум — але це **синоніми**: Україна є Республікою, тож «всеукраїнський», «республіканський» і «референдум України» — одне й те саме[6]. Результат відомий: **90,32% «за»** при високій явці. Незалежність дала не лише воля парламенту, а й пряме волевиявлення народу — і саме після нього посипалися визнання (Польща й Канада — вже 2 грудня).

Показовий і фінал самого СРСР. Як описує Сергій Плохій у книзі «Остання імперія», навіть Борис Єльцин **до останнього сподівався зберегти** Союз — і був вражений, коли в Біловезькій пущі Кравчук послався на результат референдуму й заявив, що «не має права відступити»[24]. Незалежність України поховала СРSР не з чиєїсь забаганки, а на підставі голосу 90% її громадян.

## «Громадянство нізвідки»? Ні — трансферт

Дрібніший, але популярний закид: мовляв, громадянство нової держави «взялося нізвідки». Магера називає правовий механізм: **трансферт**. З моменту проголошення незалежності всі громадяни СРСР, що **постійно проживали** на території України, стали її громадянами **автоматично** — без заяв, указів і подань, просто в силу появи нової держави[13]. Це стандартний інструмент міжнародного права (поряд з оптацією, філіацією й натуралізацією), а не імпровізація. Тож і «незрозумілого» громадянства тут немає.

## Що це значить

Кремлівський міф про «нелегітимну» незалежність — не academіc спір про діловодство 1991 року. Це інструмент: спершу оголосити українську державність «помилкою без правової основи», а тоді — «виправити» її силою. Та сама логіка, що й у міфі про [«незаконну» передачу Криму](/peredacha-krymu-1954), і та сама, що живить [війну з 2014 року](/rosijsko-ukrayinska-vijna-2014).

Але факти стоять проти неї на кожному кроці. Форма «акт» — не дефект, а свідоме рішення поставити документ вище за Конституцію, підтверджене навіть прецедентом сусідньої країни. Суперечка «проголошення чи відновлення» — питання інтерпретації, де коректні обидві відповіді, а не діра в легітимності. Україна — визнаний світом правонаступник УРСР і співзасновник ООН з 1945 року, тобто суб'єкт із **безперервною** міжнародною тяглістю. А головне — незалежність дав не самий лише парламент, а **90% громадян** на референдумі 1 грудня 1991 року. Нелегітимним тут є не Акт 1991-го, а спроба заперечити вибір цілого народу.

## Джерела цитувань

[1] summary: «На той час 24 серпня у парламенті були різні думки яким саме документом проголошувати незалежність: постановою — але постанова це підзаконний акт; звичайним законом — але тоді над ним ще є Конституція; законом про зміни до Конституції — але тоді ми ставимо документ про народження нової держави на один рівень з Конституцією. З боку Левка Лук'яненка, одного з авторів проєкту, була винайдена справді геніальна річ — назвати цей документ актом.» — Конституційні питання проголошення незалежності з А. Магерою (четверта зустріч) (23.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=z0pGS_s9EYw (таймкоди: 01:41, 02:41, 02:51)

[2] paraphrase: «Акт проголошення державності чи відновлення державності є набагато важливішим навіть ніж Конституція. Для порівняння в кожного з нас є свідоцтво про народження і є паспорт: Акт проголошення незалежності — це свідоцтво про народження, ми народилися; паспорт ми можемо міняти, а свідоцтво про народження у нас залишається. Це документ, я би сказав, вічний: Конституції будуть мінятися, а Акт залишиться, поки існуватиме українська держава.» — Конституційні питання проголошення незалежності з А. Магерою (четверта зустріч) (23.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=z0pGS_s9EYw (таймкоди: 02:54, 03:05, 03:13, 04:01, 04:05)

[3] paraphrase: «Такий приклад був у практиці Молдови, коли конституційний суд одного разу розглядав питання щодо мов в Республіці Молдова і сказав, що положення декларації про незалежність Молдови превалюють над положеннями Конституції Молдови.» — Конституційні питання проголошення незалежності з А. Магерою (четверта зустріч) (23.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=z0pGS_s9EYw (таймкоди: 03:31, 03:38, 03:45, 03:50)

[4] paraphrase: «Знаєте, за що я люблю гуманітарні науки: тут немає як у фізиці чи математиці, де 2+2 завжди чотири. В гуманітарних науках є кілька варіантів норми, і це нормально. Тобто будуть мати рацію і ті, які говорять про проголошення незалежності, і ті, які про відновлення незалежності; я думаю, що тут суперечності немає.» — Конституційні питання проголошення незалежності з А. Магерою (четверта зустріч) (23.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=z0pGS_s9EYw (таймкоди: 05:09, 05:25, 05:40, 05:43)

[5] paraphrase: «Чому так у державах Балтії було — я думаю, це пов'язано великою мірою з тим, що у них у проміжку між 1918 і 1940 роками все ж таки існували суверенні держави, визнані європейською спільнотою; і це зокрема причина, чому на них у 90-х роках не дивилися крізь московські окуляри, на відміну від України, Білорусі, Грузії і багатьох інших колишніх союзних республік.» — Конституційні питання проголошення незалежності з А. Магерою (четверта зустріч) (23.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=z0pGS_s9EYw (таймкоди: 05:50, 06:03, 06:09, 06:14)

[6] paraphrase: «У липні 91-го року був ухвалений закон Української РСР про всеукраїнський та місцевий референдум; вже через місяць Верховна Рада, проголошуючи незалежність актом, також постановою призначила республіканський референдум щодо підтвердження Акта проголошення незалежності. Буде вірно і республіканський референдум — Україна за формою правління є Республікою; всеукраїнський референдум і референдум України це одне і те саме поняття, між ними можна поставити знак рівності.» — Конституційні питання проголошення незалежності з А. Магерою (четверта зустріч) (23.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=z0pGS_s9EYw (таймкоди: 06:51, 07:08, 07:41, 07:45)

[7] paraphrase: «Континуітет походить від латинського слова, яке буквально означає безперервність. У міжнародному праві континуітет розуміється під певним принципом: коли внаслідок певних змін у державі — зміни назви, революції, зміни форми правління, виходу певних частин зі складу держави — зберігається наступність, тобто держава продовжує існувати попри ці явища.» — Конституційні питання проголошення незалежності з А. Магерою (четверта зустріч) (23.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=z0pGS_s9EYw (таймкоди: 11:34, 11:44, 12:01, 12:22)

[8] summary: «Іран до 1978 року це була монархія; після революції виникла ісламська Республіка Іран, але континуітет Ірану нікуди не подівся — це та сама держава, що змінила форму правління. Або Ефіопія: у 1993 році зі складу Ефіопії вийшла Еритрея й утворилась нова суверенна держава, але континуітет Ефіопії так само залишився, а ще залишився континуітет Еритреї по відношенню до Ефіопії.» — Конституційні питання проголошення незалежності з А. Магерою (четверта зустріч) (23.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=z0pGS_s9EYw (таймкоди: 12:32, 12:55, 13:00, 13:14)

[9] paraphrase: «З усіх держав-співзасновників Організації Об'єднаних Націй лише два суб'єкти не були суверенними державами — це Білоруська РСР і Українська РСР. Така особливість виникла в 45-му році: Сталін хотів, щоб усі 15 чи 16 союзних республік були співзасновниками, на що Рузвельт відповів — тоді всі 50 штатів теж будуть співзасновниками ООН, і апетити Сталіна трошечки зменшились.» — Конституційні питання проголошення незалежності з А. Магерою (четверта зустріч) (23.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=z0pGS_s9EYw (таймкоди: 15:25, 15:37, 15:47, 15:56, 16:07)

[10] summary: «Україна безумовно є правонаступником Української РСР і одним із правонаступників Союзу РСР, як би цього комусь хотілось чи не хотілось. А наскільки коректно говорити про континуітет — я думаю, що ні, тому що Українська РСР не була державою за всіма ознаками. Правонаступництво проявилось у тому, що органи влади, обрані в часи УРСР (Верховна Рада 1990 року, місцеві ради), проіснували до 94-го року, а Конституція 78-го і закони УРСР частково чинні досі.» — Конституційні питання проголошення незалежності з А. Магерою (четверта зустріч) (23.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=z0pGS_s9EYw (таймкоди: 16:12, 16:22, 16:54, 17:54, 18:01)

[11] paraphrase: «Я би погодився з визначенням Української РСР як квазідержави, тому що декларовано справді в документах як держава, а де-факто це суб'єкт Федерації, частина федеративної держави під назвою СРСР: усічений суверенітет, необхідність відповідності законодавства УРСР законодавству Союзу РСР і верховенство Конституції СРСР над усім.» — Конституційні питання проголошення незалежності з А. Магерою (четверта зустріч) (23.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=z0pGS_s9EYw (таймкоди: 18:45, 18:51, 19:03, 19:22)

[12] summary: «Після серпня 91-го року ні у вересні, ні в жовтні — тільки в грудні з'явилися перші рішення держав про визнання незалежності України. Причина у зовнішньополітичній кон'юнктурі: на Україну дивилися крізь московські окуляри, наче це якась Росія, тільки трошки інакше. Плюс 17 березня 91-го в УРСР відбувся всесоюзний референдум, де понад 70% проголосували за збереження СРСР; всеукраїнський референдум 1 грудня нівелював правові наслідки того всесоюзного й став остаточною причиною визнати Україну.» — Конституційні питання проголошення незалежності з А. Магерою (четверта зустріч) (23.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=z0pGS_s9EYw (таймкоди: 19:56, 20:04, 21:21, 22:41, 22:54)

[13] paraphrase: «З часу проголошення незалежності України усі громадяни Союзу РСР, які постійно проживали на території України, вважаються громадянами України без будь-якого додаткового рішення, указу, постанови чи подання заяви — просто в силу появи нової української держави. У праві такий спосіб набуття громадянства називається трансфертом.» — Конституційні питання проголошення незалежності з А. Магерою (четверта зустріч) (23.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=z0pGS_s9EYw (таймкоди: 24:40, 24:53, 25:20, 25:26)

[14] paraphrase: «Росія хоча в Конституції своїй у 2020 році зазначила, що вони є правопродовжувачами СРСР, насправді там треба її дуже уважно читати: навіть вони не наважились написати, що є просто правопродовжувачами СРСР і крапка — вони написали це в частині міжнародних договорів, зобов'язань, активів і власності, а не в частині території, наприклад України, Молдови, Грузії.» — Конституційні питання проголошення незалежності з А. Магерою (четверта зустріч) (23.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=z0pGS_s9EYw (таймкоди: 31:33, 31:53, 32:03, 32:11)

[15] paraphrase: «Ще не одна революція в світі не відбувалась у відповідності до Конституції тої держави, тому чи воно було законно імплементовано, чи незаконно — це більш питання юридично-правове. З історичної точки зору головне, що ця подія відбулася. Для мене це була така м'яка революція, яка узаконилась актом проголошення незалежності України.» — Історико-правові проблеми проголошення незалежності України (10.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=rgEcSd5GuPI (таймкоди: 05:30, 05:50, 06:19, 06:34)

[16] summary: «У 92-му році останній президент УНР Микола Плав'юк передав Кравчуку всі регалії держави — печатку, прапор. Українська Народна Республіка в екзилі, в еміграції, перестала існувати юридично і фактично, і Плав'юк передав усі повноваження Кравчуку. Історики розцінюють нову Україну з 91-го року і як юридично правонаступницю Радянської України, і як моральну та духовну наступницю Української Народної Республіки 1917–1921 років.» — Історико-правові проблеми проголошення незалежності України (10.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=rgEcSd5GuPI (таймкоди: 07:19, 07:28, 07:55, 08:08, 08:19)

[17] summary: «У нас фактично влада не помінялася в цей момент переходу: залишилася ще стара Верховна Рада, комуністична, де більшість було членів компартії, які самі себе й заборонили; перевиборів не було ні Верховної Ради, ні органів місцевого самоврядування, і відбулося м'яке перетікання однієї держави в другу. У нас продовжили діяти всі інституції старої Радянської України аж до 96-го року, до прийняття Конституції.» — Історико-правові проблеми проголошення незалежності України (10.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=rgEcSd5GuPI (таймкоди: 08:38, 08:46, 09:03, 09:46, 09:57)

[18] summary: «Берченко, кандидат юридичних наук, у 2020 році видав публікацію про Декларацію про державний суверенітет і Акт проголошення незалежності в аспекті доктрини конституційного блоку. Висновок: говорити про визнання конституційного статусу цих актів поки що зарано, і якщо щодо Декларації така теза як мінімум спірна, то щодо Акта проголошення незалежності прямий зв'язок з Конституцією очевидний.» — Історико-правові проблеми проголошення незалежності України (10.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=rgEcSd5GuPI (таймкоди: 12:45, 13:26, 13:39, 14:00, 14:05)

[19] summary: «Україну на міжнародній арені як правонаступника УРСР міжнародне співтовариство не сприймає, тому що не відбулось передачі повноважень від органів старої держави до органів нової — органи залишилися на тому ж місці. Закон про правонаступництво, прийнятий 12 вересня 91-го року, по факту не містить норми про правонаступництво України від УРСР — там іде мова тільки про правонаступництво Радянського Союзу в окремих частинах.» — Історико-правові проблеми проголошення незалежності України (10.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=rgEcSd5GuPI (таймкоди: 15:01, 15:46, 16:01, 16:16, 16:33)

[20] summary: «Сам по собі Акт проголошення незалежності є спірним як нормативно-правовий акт: це однозначно не закон, і підзаконним актом його назвати важко. Нормативно-правовим актом є відповідна постанова Верховної Ради, якою проголошено незалежність і призначено референдум 1 грудня. Якщо відкрити офіційний сайт ООН і знайти Україну, там біля неї стоятиме зірочка, а в ній зазначено лише про зміну назви держави з УРСР на Україну.» — Історико-правові проблеми проголошення незалежності України (10.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=rgEcSd5GuPI (таймкоди: 17:00, 17:11, 17:20, 18:39, 19:02)

[21] summary: «Найбільш яскравий приклад відновлення державності — Литва. У 90-му році переважну більшість на виборах здобули не комуністи, а представники демократичних сил, які позиціонували себе як поборники відновлення незалежності; акти, які вони приймали, є конституційними, Литва декларувала, що перебувала в окупації в складі СРСР, і повернулася до Конституції 1938 року. На жаль, в Україні цього не відбулось.» — Історико-правові проблеми проголошення незалежності України (10.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=rgEcSd5GuPI (таймкоди: 20:00, 20:25, 20:45, 21:00)

[22] summary: «Є непідтверджена інформація, що в ніч перед проголошенням зібралися у першого секретаря ЦК Компартії України Станіслава Гуренка. Лукяненко на листочку з учнівського зошита писав цей акт: спочатку написав «Акт відновлення», потім закреслив і написав «Акт проголошення». «Відновлення» він мав на увазі, бо хотів пов'язати створення держави Україна з правонаступництвом від УНР і визнати, що ця територія перебувала в окупації, як це зробили країни Балтії.» — Історико-правові проблеми проголошення незалежності України (10.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=rgEcSd5GuPI (таймкоди: 24:40, 24:56, 25:10, 27:02, 27:11)

[23] summary: «Була спроба, законопроєкт 2019 року, про правонаступництво України від Української Народної Республіки, але його відхилили — він не пройшов комітети. У висновку, доступному на порталі Верховної Ради, серед підстав: довести, що територія України перебувала в окупації 70 років, важко (люди складали присягу на вірність СРСР), а Україна вже визнала, що є продовжувачем УРСР у частині міжнародних угод і співзасновником ООН 45-го року.» — Історико-правові проблеми проголошення незалежності України (10.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=rgEcSd5GuPI (таймкоди: 28:05, 28:23, 28:57, 29:34)

[24] summary: «У книжці Сергія Плохія «Остання імперія» чітко описано, що Єльцин до останнього сподівався зберегти Радянський Союз — у нього не було навіть думки про незбереження, єдине, що він претендував на владу Горбачова. Він був у шоці, коли в Біловезькій пущі Кравчук сказав, що є результат референдуму 1 грудня і він не має права відступити.» — Історико-правові проблеми проголошення незалежності України (10.12.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=rgEcSd5GuPI (таймкоди: 35:53, 36:31, 36:39, 36:50)