# «Росія — завжди миротворець»: міф про миролюбну імперію

> Кремлівський міф «Росія лише боронилася й миротворила» розбивається об її ж документи: перелік воєн у Постанові КМУ №63 (1994) та ланцюг інтервенцій від Придністров'я до Казахстану.

Canonical: https://holospravdy.com/rosiya-ne-myrotvorets
Period: suchasnist | Type: spoke | Updated: 2026-07-18

**TL;DR.** «Росія нікого не завойовувала, лише боронилася й несла мир» — теза, яку легше за все спростувати документами самої ж пострадянської держави. Український закон про ветеранів і **Постанова Кабінету Міністрів №63 від 8 лютого 1994 року** містять офіційний **перелік держав і воєн**, у яких воювали радянські війська за межами СРСР, — від Алжиру й Анголи до Угорщини, Чехословаччини й Афганістану[1][2]. Тільки радянська доба — це **близько півтора десятка** збройних конфліктів[2]. Далі йде безперервний пострадянський ланцюг: **14-та армія в Придністров'ї (1992)**, Абхазія, дві чеченські війни, Сирія, Україна й «миротворча» операція ОДКБ у Казахстані (січень 2022)[3]. Ціна цієї «миротворчості» лише в Афганістані — **14–15 тисяч** загиблих радянських військових і, за різними оцінками, **від одного до двох мільйонів** загиблих афганців[6]. Міф про миролюбну Росію тримається не на фактах, а на замовчуванні власної хронології воєн.

## Міф

Одна з наскрізних тез кремлівської історіографії — **безневинність**. Мовляв, Росія за всю історію нікого не завойовувала: землі «самі приєднувалися», війни велися виключно оборонні, а російський (радянський) солдат приходить не як завойовник, а як визволитель і миротворець. У розмовній версії це звучить як «молодці, що навели порядок»[4]; в офіційній — як багатовікова місія «збирання земель» і «принесення миру» сусідам.

Проблема цієї тези в тому, що вона суперечить не «українській пропаганді», а **власним документам** і власній хронології. Достатньо розгорнути перелік воєн, за які сама держава дає статус ветерана, — і образ вічного миротворця розсипається.

## «Миротворці» на папері: перелік воєн у власному законі

Основа — український **Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»** (№3551-XII від 22 жовтня 1993 року). Його стаття 6 відносить до учасників бойових дій військових, які брали участь у боях **на території інших держав**, а конкретний перелік цих держав і періодів доручає визначити Кабінету Міністрів[1]. Цей перелік і затвердила **Постанова КМУ №63 від 8 лютого 1994 року** — «Про організаційні заходи щодо застосування» згаданого закону[2].

Важлива деталь: тут street-історик Віталій Дрібниця цитує не публіцистику, а **нормативний акт**. У додатку до постанови — «Перелік держав, міст, територій і періодів бойових дій за участю громадян». Учасники цих боїв **прирівнюються до ветеранів Другої світової**[1]. Тобто сама держава-спадкоємиця офіційно визнає: її солдати воювали в десятках країн за межами власних кордонів.

## Радянська доба: від Угорщини до Афганістану

Перелік із постанови читається як географія холодної війни: **Алжир (1962–1964), Ангола (1975–1979), Афганістан (1979–1989), В'єтнам, Єгипет, Ефіопія, Камбоджа, Лаос, Мозамбік, Сирія**, а також придушення повстань у **Угорщині (1956)** та **Чехословаччині (1968)**, бойові дії біля **озера Хасан (1938)** і війна з Японією **(1945)**[2]. Загалом — **близько півтора десятка** конфліктів лише за радянський період[2].

Це не «оборона вітчизни». Радянські танки в Будапешті 1956-го й у Празі 1968-го давили не агресорів, а власних сателітів, які намагалися вийти з-під контролю. «Обмежений контингент» в Афганістані був вторгненням у суверенну країну. Жоден із цих епізодів не вкладається в образ миролюбної держави, що лише боронить свої кордони, — і всі вони задокументовані настільки, що потрапили до українського соціального законодавства.

## Афганістан: ціна «миротворчості»

Афганська війна — найкраща ілюстрація того, що ховається за словом «миротворчість». Радянський Союз воював там **майже десять років (1979–1989)**. Офіційні втрати радянської сторони — **близько 14 453** загиблих за підрахунками Кривошеєва, за оновленими даними — до **15 051**[6]. У відео звучить занижена цифра «13 тисяч» — реальні втрати були помітно більшими[6].

Ще драматичніша ситуація з афганськими втратами. Опонент у диспуті кидає «два з половиною мільйони»[6]; академічні оцінки трохи стриманіші, але страшні самі по собі: **від приблизно 562 тисяч до 2 мільйонів** загиблих, медіанна оцінка Марека Слівінського — **близько 1,25 мільйона**, тобто **майже 9%** довоєнного населення країни[6]. Хоч би яку цифру з цього діапазону взяти, «миротворчістю» це назвати неможливо.

## Пострадянські «миротворці»: від Придністров'я до Казахстану

Розпад СРСР нічого не змінив у моделі поведінки — змінилися лише прапори. Ланцюг російських воєнних втручань після 1991 року вишиковується без пауз[3]:

- **1992 — Придністров'я.** Російська **14-та армія** під командуванням генерала Лебедя артилерійським ударом 3 липня 1992 року розгромила молдовські сили під Бендерами й фактично завершила війну на боці сепаратистів[3].
- **1992–2008 — Грузія.** Підтримка сепаратистів в Абхазії та Південній Осетії, що завершилася прямою війною з Грузією 2008 року[3].
- **1994–2009 — дві чеченські війни** проти власних громадян[3].
- **2015 — Сирія**, воєнна операція на боці режиму Асада[3].
- **2014 — Україна**, анексія Криму й війна на Донбасі, що переросла у повномасштабне вторгнення 2022 року[3].
- **Січень 2022 — Казахстан**, введення військ під вивіскою «миротворчої місії» ОДКБ[3].

Показово, що майже кожен із цих епізодів супроводжувався риторикою про «захист мирного населення» й «відновлення порядку». Саме цю мовну підміну й фіксує співрозмовник Дрібниці: там, де з'являється російський солдат, замість обіцяного миру — «кров і сльози»[4].

## Придністров'я: держава, яку не визнав майже ніхто

Окремий сюжет — доля «миротворчих» проєктів. «Придністровська молдавська республіка», заради якої воювала 14-та армія, за тридцять років так і **не отримала визнання жодної держави — членкині ООН**[5]. Її визнають лише такі ж невизнані утворення: Абхазія, Південна Осетія та колишній Арцах[5].

У відео опонентові приписують тезу, ніби Придністров'я «визнала Північна Корея», — це неточність: **офіційного визнання Пхеньяном не було**[5]. Але сам механізм показовий: невизнані анклави визнають одне одного по колу, утворюючи замкнену систему з єдиним реальним патроном — Москвою. «Миротворчість», підсумком якої стає заморожений конфлікт і територія-примара, — це не про мир, а про контроль.

## Чому це важливо

Міф про Росію-миротворця виконує подвійну роботу. Всередину — виправдовує будь-яку нову війну як «вимушену» й «оборонну». Назовні — маскує загарбання під гуманітарну місію. Але хронологію не сховати: **перелік воєн у власному законі**[1][2], **півтора десятка радянських конфліктів**[2], **мільйони загиблих в Афганістані**[6] й **безперервний ланцюг інтервенцій** від Придністров'я до Казахстану[3] — усе це не потребує «ворожих» джерел. Держава, яка століттями воює по периметру власних кордонів і за їхніми межами, може називати себе миротворцем лише за умови, що співрозмовник не читав її документів.

## Джерела цитувань

[1] summary: «У нас есть такой закон — о статусе ветеранов войны и гарантиях их социальной защиты, принят ещё в девяносто четвёртом году. Это постановление Кабинета министров от 8 февраля 1994 года номер 63, и там даётся полное перечисление государств и боевых действий; люди, которые принимали участие в этих боевых операциях, приравниваются к ветеранам Великой Отечественной войны.» — «Русские — всегда миротворцы»: перелік воєн у власному законі (09.01.2022) — https://www.youtube.com/watch?v=KgM3YCMHohE (таймкоди: 01:40, 02:13, 02:35)

[2] summary: «Перечисление: Алжир 62–64, Ангола 75–79, Афганистан 78–89, Вьетнам, Египет, Эфиопия, Камбоджа, Лаос, Мозамбик, Сирия, Венгрия, Финляндия, Чехословакия, Югославия, боевые действия возле озера Хасан, Япония в 45-м — и другие. Советский союз принимал участие в полтора десятка военных конфликтов.» — «Русские — всегда миротворцы»: перелік воєн у власному законі (09.01.2022) — https://www.youtube.com/watch?v=KgM3YCMHohE (таймкоди: 02:45, 03:19, 03:55)

[3] summary: «А дальше Россия 14-й армией в Приднестровье поддержала сепаратистов, а дальше российская армия в Абхазии поддержала сепаратистов, а дальше две чеченские войны, а дальше Сирия, а дальше Украина, а сейчас Казахстан. Тебе этого мало?» — «Русские — всегда миротворцы»: перелік воєн у власному законі (09.01.2022) — https://www.youtube.com/watch?v=KgM3YCMHohE (таймкоди: 04:58, 05:14, 05:19)

[4] summary: «Ты мне говоришь: молодцы. Молодцы, что вы убиваете мирных жителей, женщин, детей? Там, где русский солдат, там кровь и слёзы — а ты называешь это миротворчеством.» — «Русские — всегда миротворцы»: перелік воєн у власному законі (09.01.2022) — https://www.youtube.com/watch?v=KgM3YCMHohE (таймкоди: 05:27, 06:47, 07:33)

[5] summary: «Приднестровская молдавская республика не признана никем, кроме таких же самых непризнанных республик.» — «Русские — всегда миротворцы»: перелік воєн у власному законі (09.01.2022) — https://www.youtube.com/watch?v=KgM3YCMHohE (таймкоди: 05:37, 05:44)

[6] summary: «Сколько мирных жителей в Афганистане положили? Тринадцать тысяч советских солдат и офицеров погибло — и порядка двух с половиной миллионов афганцев.» — «Русские — всегда миротворцы»: перелік воєн у власному законі (09.01.2022) — https://www.youtube.com/watch?v=KgM3YCMHohE (таймкоди: 07:12, 07:16)