# Когда возникла украинская идентичность

> Миф «украинская идентичность искусственна, а Русь = русские» ошибочен: «Русь/русин» стала этнонимом украинских земель уже в XIII веке, задолго до модерных наций.

Canonical: https://holospravdy.com/ru/kogda-voznikla-ukrainskaya-identichnost
Period: davnya-rus | Type: spoke | Updated: 2026-06-21

**TL;DR.** Кремлёвский тезис «украинская идентичность — искусственная и новейшая, а Русь это русские, ведь мы один народ» опирается на «историческую статику»: дескать, нации существуют вечно и неизменно. На деле этническое самосознание домодерной эпохи формировалось поэтапно и снизу. Согласно новейшему академическому 6-томнику «Україна. Нариси історії» (Институт истории НАН Украины), до конца X века на украинских землях вообще не было сформированной этнической идентичности — преобладало локальное, «тутэйшее» самосознание, затем «земельное» (киевляне, галичане, черниговцы), и лишь в конце XII — в XIII веке «Русь/русин» становится общим эндоэтнонимом населения современной Украины. Это произошло рано по сравнению с другими европейскими народами — и не имело никакого отношения к северным землям, где самоназвание «русский» (прилагательное) утвердилось позже и по иной модели.

## Миф: идентичность как «вечная сущность»

Российский нарратив об Украине держится на простом допущении: если народ существует сегодня, он существовал «всегда» — от Рождества Христова и раньше, неизменным. Отсюда два зеркальных вывода: украинцев «на самом деле» нет, потому что их «выдумали» недавно, а вот Русь — это и есть русские, так что «мы один народ». Историк Виталий Дрибныця называет этот ход оперированием **исторической статикой**: оппоненты не понимают, что любая идентичность динамична и меняется со временем[2].

Этот цикл — семь авторских мини-лекций на базе первого тома новейшего академического 6-томника **«Україна. Нариси історії»** (Институт истории НАН Украины, 2023–2024), раздел «Формирование этнической идентичности»[1]. Он отвечает на прямой вопрос: когда и как на самом деле возникло украинское этническое самосознание — и почему его корни не сводятся ни к «вечному» народу, ни к общему «древнерусскому».

## До X века: этнической идентичности ещё нет

Главный признак того, что народ сформировался, — появление **самоназвания**, зафиксированного в источниках и принятого самими членами общности[2]. По этому критерию до конца X века говорить об этнической идентичности на украинских землях невозможно. Первые письменные упоминания о славянах — предках украинцев — начинаются с V века, а всё, что раньше, — это археология, которая описывает материальную культуру, но не этносы.

В средневековье человека определяла не «национальность», а совсем иные идентичности: **территориальная** (знал, в каком селе или городе живёт), **религиозная** (в какой храм ходит) и **сословная** (феодал, духовенство или «третье сословие»)[3]. Причина — неразвитость коммуникаций: чтобы возникло массовое этническое самосознание, нужны **книгопечатание** (где можно прочитать, что ты украинец или русский), **пути сообщения** вплоть до железных дорог и **государственное образование** с едиными программами, а это уже XIX век[4]. Как формулирует историк **Наталья Яковенко**, отсутствие единого информационного поля на «расшнурованной непроходимыми лесами и болотами территории», какой была княжеская Русь, вообще исключает возможность единой идентичности — так что до образования Руси (вторая половина IX века) никаких этнических идентичностей источники не фиксируют[5].

## Племена против археологии: «единого народа» не было

Российская идеологема о «едином древнерусском народе» разбивается о конкретные источники. «Повесть временных лет» перечисляет семь (возможно, девять) племенных союзов на этих землях — поляне, древляне, северяне, волыняне, уличи, тиверцы, хорваты, — но этот перечень **не накладывается на археологию**: здесь прослеживаются лишь две археологические культуры (Лука-Райковецкая на правобережье и Волынцевско-роменская на левобережье), которые никак не делятся на семь[7]. К тому же и сами летописи фиксируют вражду и войны между этими племенами — свои так не воюют.

Показательно другое: изделия обеих археокультур, по оценке археолога **Владимира Барана**, схожи на 80–85%[8] — то есть материально это скорее один родственный массив. Дрибныця при этом критикует сам термин **«Южная Русь»**, который употребляют авторы 6-томника: по его мнению, Русь была **одна**, с центром в Киеве, в летописном значении — земли современной северной Украины (Киевщина, Черниговщина, Переяславщина, Волынь, далее Галичина)[6]. Так или иначе, ни археология, ни летописи не дают «единого народа», который можно было бы отождествить с современной Россией.

## «Тутэйшее» самосознание: идентичность размером с волость

Что же было вместо этнического самосознания? Преобладало **«тутэйшее»** (локальное) самосознание — термин, который ввели белорусские этнологи **Чаквин и Терешкович**. В его рамках своими человек осознаёт лишь жителей собственного села или нескольких соседних, а всех прочих, «чужеволостцев» из других волостей, — чужими[9]. Это не уникальная «отсталость»: исследователь **Смит** показал, что даже в Турции **до 1900 года** — несмотря на султанат, железные дороги и газеты — местные идентичности клана, села, региона значили больше, чем общетурецкая[10]. В отдельных районах Беларуси «тутэйшее» самосознание этнографы фиксировали вплоть до XX века.

Над этим локальным уровнем возвышалось **«надтутэйшее», земельное** самосознание — но оно было свойственно не крестьянам, а **элите**: князьям, администрации, священникам, верхушке купечества, то есть слою, фактически единому для всей Руси[11]. Именно отсюда и само название «земля»: на место исчезнувших племенных названий в летописях приходят «земли», а термин «земля», как замечают медиевисты, тождествен современному понятию **«страна»** — земля, страна (країна), **Украина**[12].

## «Земельная» идентичность XII–XIII веков: киевляне, галичане, черниговцы

С XII века на первое место выходят **земли** — Русская, Галицкая, Владимирская, Волынская, Черниговская, Туровская. Их важно отличать от княжеств: границы княжеств постоянно менялись, а земля оставалась **стабильной единицей**[13]. Иерархия идентичностей была **концентрической** (по Смиту): низший уровень — «тутэйшие», средний — земельное самосознание (киевляне, галичане, черниговцы), и лишь высший, самый слабый — общерусская, причём «русскими» местное население звалось преимущественно **извне**, при общении с иностранцами[14].

Что земельная идентичность была реальной и острой, видно из **постоянных войн** между землями — новгородцев с суздальцами, галичан с киевлянами. Летописец в таких войнах зовёт воинов своей земли «нашими» и радуется поражениям чужих земельных общностей[14]. Эти объединительные процессы, что в Европе вели к преодолению раздробленности, на Руси **прервало монгольское вторжение** середины XIII века — поэтому украинского позднесредневекового централизованного государства так и не сложилось, а «тутэйшее» и «земельное» самосознание законсервировались надолго[15].

## Завершение формирования русинской идентичности

И всё же именно в конце XII — в XIV веке, по оценке украинских историков, **завершается формирование русинской идентичности** на украинских землях[16]. Специфика Украины здесь в том, что сработал не только политический фактор (преодоление раздробленности), но и **масштабные миграции**: на вес миграционных волн, вызванных наступлением кочевников, указывал ещё **Михаил Грушевский**[17].

Политическую сторону этого процесса описал **Михаил Брайчевский**: в пределах будущей Украины выделились два интеграционных центра — западный (Галичина и Волынь) и восточный (Чернигов), выразителями которых были династии **Романовичей** и **Ольговичей**, конкурировавшие за Киев и наследие Руси[17]. Князья этих земель **осознали себя продолжателями** дела прежних киевских князей; по Ярославу Исаевичу, составители Галицко-Волынской летописи считали Галич «вторым Киевом»[18]. Красноречивое доказательство этой русинскости — украинские **студенты в европейских университетах** конца XV века: по подданству они записывались как «литвины» или «поляки», но называли себя **русинами**[19]. При этом Дрибныця честно оговаривается: эта идентичность охватывала преимущественно **элиту**, тогда как крестьянская масса оставалась «тутэйшей»[19].

## «Русь/русин» становится этнонимом украинских земель

Самое важное для опровержения мифа «один народ» — проследить сам **этноним**. Опираясь на труды украинского лингвиста **Антона Генсёрского** (исследователя Галицко-Волынской летописи), Дрибныця показывает: с конца X — начала XI века название «Русь» распространяется со среднего Поднепровья на соседние земли — сперва Черниговскую, затем Галичину, Волынь и даже **Закарпатье**, где венгерские источники XII века уже называют «русинскую марку»[20][21]. Вывод Генсёрского категоричен: **на протяжении XIII века** термин «Русь» в этническом значении охватил все юго-западные земли — территории современной северной и западной Украины — и там закрепился как этнический[21].

Здесь же пролегает и ключевая **языковая** граница между украинским «русином» и русским «русским». «Русин» — это **существительное** (субстантив), исконное самоназвание. А «русский» — первоначально **прилагательное** (атрибутив: «русские люди»), которое лишь со временем субстантивировалось, превратившись в существительное[22]. Сам этноним «русь, русин» на российских территориях **никогда не был самоназванием** широких масс, а в канцелярский язык Москвы попадал поздно — и то под влиянием киевской (киево-могилянской) письменной школы[22].

## Этноним — с самого начала: договоры 911 и 944 годов

Что «Русь» — это этноним, а не позднейший ярлык, видно уже из древнейших источников. В «Повести временных лет» название «Русь/русин» фиксируется именно **как этноним** (не политоним и не топоним) с X века — в текстах **договоров с Византией 911 и 944 годов**, причём сперва закреплённое лишь за **среднеподнепровской** Русской землёй[23]. Российские исследователи **Белова и Петрухин** заметили красноречивую деталь: в преамбуле договора **911 года** Русь (княжеская дружина варяжского происхождения) ещё **противопоставлена словенам**, а в договоре **944 года** этого противопоставления уже нет — имя «Русь» **объединяет**, а не разъединяет[24]. Именно в этот промежуток приднепровские славяне и варяги слились в одну общность; по **Алексею Толочко**, летописная формула «Поляне, яже нынѣ зовемая Русь» объясняет, почему упоминания о полянах так быстро исчезают: поляне первыми приняли имя Русь[24].

## Что это значит

Развёрнутая картина домодерной идентичности обрушивает миф «один народ» не лозунгом, а методом. Чтобы объединить локальные земельные общности украинской Руси с северными землями (будущими Беларусью и Россией) в «единый народ», **не было никаких оснований** — ни географических, ни культурных, ни политических, ни даже сети коммуникаций, которая бы это сделала возможным[25]. Напротив, «Русь/русин» в конце XII — в XIII веке стала **эндоэтнонимом** именно населения современной Украины — рано по сравнению с англичанами, французами или русскими. Поэтому, заключает Дрибныця, когда в Москве повторяют, что украинцы — «русские» и «мы один народ», за этой фразой стоит **пустота**: достаточно открыть хотя бы базовый учебник по этнополитологии, чтобы это увидеть[26]. Украинская идентичность не «искусственна» и не «новейшая» — у неё есть задокументированные средневековые корни, которые к России не ведут. Подробнее о самом термине «Русь» — в статьях [«Киевской Руси не было» — разбор мифа](/ru/byla-li-kievskaya-rus) и [как «Русь» стала «Россией»](/ru/kak-rus-stala-rossiey); о модерном нациестроительстве XIX века — в статье [действительно ли «искусственна» украинская нация](/ru/iskusstvennaya-li-ukrainskaya-natsiya).

## Источники цитат

[1] summary: «Базується цей проект на шеститомному українському академічному дослідженні. Називається «Шлях з первісності у цивілізацію», перший том «Українські шати середньовіччя». Всі шість томів — це робота авторського колективу Національної академії України, Інституту історії України; ці томи виходили протягом 2023–2024 років.» — Домодерная идентичность №1: характеристики домодерной этничности (12.07.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=X-EivK6ZZPs (таймкоды: 01:31, 01:46)

[2] summary: «Головною ознакою завершення формування будь-якого народу вважається поява етнічної ідентичності, зафіксованої в загальноприйнятій членам спільноти самоназві. Російські псевдоблогери не розуміють поняття історична динаміка, користуються поняттям історична статика: якщо є українці, значить, вони були українцями ще від Різдва Христового. Насправді будь-яка ідентичність динамічна, змінюється з часом.» — Домодерная идентичность №1: характеристики домодерной этничности (12.07.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=X-EivK6ZZPs (таймкоды: 05:07, 05:40, 05:56)

[3] summary: «Я про це постійно говорю своїм російським візаві, що для періоду середньовіччя характерна ідентичність територіальна. Людина чітко знала, що вона живе в селі чи в місті, ідентифікувала себе релігійно, бо знала, до якого храму ходить, ідентифікувала себе станово, бо середньовічне суспільство Європи станове.» — Домодерная идентичность №1: характеристики домодерной этничности (12.07.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=X-EivK6ZZPs (таймкоды: 07:39, 08:01, 08:14)

[4] summary: «Я завжди кажу росіянам, що для того, щоб появилася сучасна модерна етнічна ідентифікація, повинно бути книгодрукування, де можна було прочитати, що ти українець, італієць чи росіянин; потрібні були шляхи сполучення і бажано залізниці, а це XIX століття; потрібна державна освіта з чіткими програмами. Коли цього немає, немає і чіткої етнічної ідентичності.» — Домодерная идентичность №1: характеристики домодерной этничности (12.07.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=X-EivK6ZZPs (таймкоды: 09:52, 10:08, 10:15)

[5] summary: «Як влучно зазначає доктор історичних наук Наталія Яковенко: відсутність єдиного інформаційного поля, простіше — шляхів сполучення, на такій величезній, розшнурованій непрохідними лісами і болотами території, якою була княжа Русь, виключає можливість формування такого типу спільноти. Тобто до утворення Русі, умовно до другої половини IX століття, ми взагалі не можемо говорити про якісь етнічні ідентичності.» — Домодерная идентичность №1: характеристики домодерной этничности (12.07.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=X-EivK6ZZPs (таймкоды: 16:09, 16:22, 16:46)

[6] summary: «Мені особисто, як історику, не подобається, що автори вживають термін Південна Русь щодо українських земель. Я вважаю, що Русь була одна, з центром у Києві, і треба йти за літописцями і говорити про Русь у літописному сенсі слова, тобто це землі сучасної північної України: Київщина, Чернігівщина, Переяславщина, Волинь, а потім Галичина.» — Домодерная идентичность №2: племена и археокультуры (19.07.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=S4k0SofWi2Y (таймкоды: 01:22, 01:34, 01:49)

[7] summary: «Літописець нараховує сім, можливо, дев'ять племінних союзів: поляни, древляни, волиняни, хорвати, уличі, тиверці, сіверяни. Але на території України в цей період існувало всього дві археологічні культури: Лука-Райковецька і Волинцевсько-роменська. Дві або за росіянами три археологічні культури і сім літописних племінних союзів — як це сумістити? Прямої відповідності немає.» — Домодерная идентичность №2: племена и археокультуры (19.07.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=S4k0SofWi2Y (таймкоды: 04:42, 08:16, 11:36)

[8] summary: «Ці дві археологічні культури, за твердженням українського археолога, доктора історичних наук Володимира Барана, схожі за своїми артефактами, передусім керамікою, на 80–85%. Тобто тут існував якийсь союз племен.» — Домодерная идентичность №2: племена и археокультуры (19.07.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=S4k0SofWi2Y (таймкоды: 08:50, 09:00)

[9] summary: «Як показує аналіз джерел, у домодерні часи велике поширення мала ідентичність, яку білоруські етнологи Чаквін і Терешкович назвали самосвідомістю тутешніх, або тутейших. У рамках цієї тутейшої самосвідомості своїми усвідомлюються лише мешканці власного населеного пункту чи кількох сусідніх; усім іншим, чужоволосцям з інших волостей, вони протиставляють себе як чужим.» — Домодерная идентичность №3: «тутэйшее» самосознание (26.07.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=ftwpYRXEDA0 (таймкоды: 03:31, 03:58, 04:15)

[10] summary: «Характеризуючи самоусвідомлення жителів Туреччини до 1900 року, дослідник Сміт вказує, що місцеві ідентичності родового клану, села, регіону часто мали куди більшу вагу, ніж загальнотурецька. Це початок XX століття — султанат, залізні дороги, газети, журнали, але при цьому зберігалася така ситуація.» — Домодерная идентичность №3: «тутэйшее» самосознание (26.07.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=ftwpYRXEDA0 (таймкоды: 05:01, 05:14)

[11] summary: «Ідентичність тутейших усе ж не була властива представникам княжої верхівки, фактично єдиної для всієї Русі, а також наближеним до неї групам соціальної еліти. Тутейша свідомість — переважно сільського населення, а княжа еліта і наближені до неї групи формували вже трошки іншу свідомість, не тутейшу, а надтутейшу, земельну.» — Домодерная идентичность №3: «тутэйшее» самосознание (26.07.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=ftwpYRXEDA0 (таймкоды: 08:30, 08:41, 09:17)

[12] summary: «Поява земель у Русі зумовлена виникненням замість колишніх племен нових суспільно-історичних організмів, які називаються в літописах «землі». Землі тотожні, як зазначають медієвісти, сучасному поняттю «країна»: тобто земля, країна, Україна. Вживання терміна «земля» відносно окремих частин давньої Русі простежується з другої чверті XII століття.» — Домодерная идентичность №3: «тутэйшее» самосознание (26.07.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=ftwpYRXEDA0 (таймкоды: 12:58, 13:07, 13:12)

[13] summary: «Після зникнення з літописів назв племен на перше місце стають так звані землі: Руська, Галицька, Володимирська, Волинська, Чернігівська, Турівська. Землі слід відрізняти від князівств: кількість князівств та їхні межі змінювалися, а земля натомість виступала достатньо стабільною одиницею.» — Домодерная идентичность №4: земельное самосознание XII–XIII вв. (02.08.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=6-y1VXiAf1A (таймкоды: 00:30, 02:48, 02:56)

[14] summary: «В ієрархії етнічних ідентичностей давньої Русі простежується зазначена Смітом концентричність: самоусвідомлення тутешніх на найнижчому рівні, середній рівень — земельна самосвідомість (кияни, галичани), і загальноруська ідентичність, що ми типу Русь. Загальноруська ідентичність усвідомлювалася набагато слабше за земельну; руським населення Русі звалося зазвичай лише при спілкуванні з іноземцями.» — Домодерная идентичность №4: земельное самосознание XII–XIII вв. (02.08.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=6-y1VXiAf1A (таймкоды: 06:27, 06:43, 05:38)

[15] summary: «Своїми для членів локальних спільнот виступали лише ті, хто проживав на їхній території, а всі решта вважалися чужими — про це свідчать постійні війни між спільнотами всередині Русі: між ростово-суздальцями і новгородцями, галичанами і киянами. Ці процеси централізації у нас на Русі були перервані в середині XIII століття монгольським вторгненням, тому української пізньосередньовічної централізованої держави не склалося.» — Домодерная идентичность №4: земельное самосознание XII–XIII вв. (02.08.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=6-y1VXiAf1A (таймкоды: 07:00, 14:17, 14:28)

[16] summary: «Цей випуск має назву «Завершення формування руської ідентичності». На думку українських істориків, саме в період кінця XII — XIV століття завершується формування руської ідентичності. Специфікою України є те, що тут спрацював не лише політичний чинник, тобто переборення феодальної роздробленості, а й широкомасштабні міграції в межах сучасних українських земель. Формування єдиного етносу в Русі входить у завершальну стадію вельми рано порівняно з іншими народами Європи.» — Домодерная идентичность №5: завершение формирования русинской идентичности (09.08.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=ZnhJo2fZaFU (таймкоды: 00:40, 01:34, 02:58)

[17] summary: «Грушевський відзначив величезну вагу масштабних міграційних хвиль у межах сучасної української території та їх непересічну роль в утворенні українського народу. Брайчевський показав виявлення в межах майбутньої України двох політичних інтеграційних центрів — західного (Галичина і Волинь) і східного (Чернігів), головними речниками яких були Волинська династія Романовичів і Чернігівська династія Ольговичів.» — Домодерная идентичность №5: завершение формирования русинской идентичности (09.08.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=ZnhJo2fZaFU (таймкоды: 06:02, 07:55, 08:51)

[18] summary: «Ольговичі чернігівські і Романовичі галицько-волинські конкурували в боротьбі за Київ, об'єднуючи Русь-Україну різного роду зв'язками. Виникнення єдиної етнічної самосвідомості було наслідком того, що князі Галицько-Волинської і Чернігівської земель усвідомили себе продовжувачами справи колишніх могутніх київських князів; як стверджує Ярослав Ісаєвич, укладачі Галицько-Волинського літопису вважали, що Галич був другим Києвом, спадкоємцем традицій першої київської держави.» — Домодерная идентичность №5: завершение формирования русинской идентичности (09.08.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=ZnhJo2fZaFU (таймкоды: 10:07, 12:43, 11:23)

[19] summary: «Наші студенти, які навчалися в європейських університетах наприкінці XV століття, акцентують на тому, що вони або литвини, якщо родом із Великого князівства Литовського, або поляки, бо в короні польській, але себе вони називають русини. Але наголошую, що ця ідентичність охоплювала тільки невелику частину елітного населення Русі; основне населення — селяни — навряд чи себе якимось чином, крім місцевих тутейших, усвідомлювали.» — Домодерная идентичность №5: завершение формирования русинской идентичности (09.08.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=ZnhJo2fZaFU (таймкоды: 13:48, 14:53, 15:55)

[20] summary: «Автор Генсьорський детально аналізує процес поширення назви Русь на різні території та населення Русі-України і фіксує відображення його в джерелах. Він показує, що саме з кінця X — початку XI століття назва Русь — як топонім і як етнонім — та похідні від неї починають вживатися стосовно сусідньої з Києвом Чернігівської землі.» — Домодерная идентичность №6: распространение этнонима «Русь» (23.08.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=aBf-Ps2Lyek (таймкоды: 00:57, 01:11, 01:22)

[21] summary: «Тоді ж етнонім Русь, русин утверджується на Закарпатті, що свідчить про усвідомлення його мешканцями етнічної єдності з населенням решти руських земель; угорські джерела XII століття називають руську чи русинську марку. Генсьорський підсумовує: протягом XIII століття термін Русь у його етнічному значенні охопив усі південні і південно-західні землі — землі сучасної північної і західної України; на південно-західних землях термін Русь уже в XIII столітті усталився як етнічний термін.» — Домодерная идентичность №6: распространение этнонима «Русь» (23.08.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=aBf-Ps2Lyek (таймкоды: 10:18, 11:08, 13:31, 14:01)

[22] summary: «Русин, за Генсьорським, є субстантивом, а «руський» первинно було атрибутивом, який зазнав субстантивації. Коли ми тролимо росіян, кажемо, що українець-русин — це іменник, а «руский» — це прикметник: «русские» було прилагательным, «русские люди» — существительным, і лише з часом слово «русский» з прикметника стало іменником. Етнонім «русь, русин» на російських територіях ніколи не мав великого поширення, не був самоназвою.» — Домодерная идентичность №6: распространение этнонима «Русь» (23.08.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=aBf-Ps2Lyek (таймкоды: 15:28, 15:55, 16:14)

[23] summary: «Назва Русь, русин як етнонім — саме як етнонім, не політонім, не назва політичної організації, не топонім — фіксується в «Повісті временних літ» з X століття, у договорах із Візантією 911 і 944 років. На початку існування Київської держави назва Русь ще не поширювалась на всю територію, а закріпилася лише за середньонадніпрянською руською землею.» — Домодерная идентичность №7: «Русь» как этноним, договоры 911/944 (30.08.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=KblO7s-5Hcw (таймкоды: 00:52, 01:11, 01:24)

[24] summary: «Російські дослідники Бєлова і Петрухін зробили спостереження: у преамбулі до договору 911 року міститься протиставлення Русі, тобто княжої дружини варязького походження, і словен. А в договорі 944 року цього дуалізму вже немає — ім'я Русь уже об'єднує, а не роз'єднує варягів і слов'ян. Олексій Толочко вважає, що словами «Поляне, яже нині зовемая Русь» літописець пояснює швидке зникнення згадок про полян: поляни першими прийняли ім'я Русь.» — Домодерная идентичность №7: «Русь» как этноним, договоры 911/944 (30.08.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=KblO7s-5Hcw (таймкоды: 01:24, 01:50, 02:35)

[25] summary: «Для об'єднання локальних земельних спільнот території сучасної України з північними земельними спільнотами — Білорусі, Росії — в один народ у межах усієї Русі ані природно-географічних, ані культурних, ані політичних підстав не було. На думку сучасних українських істориків, саме наприкінці XII — у XIII столітті Русь стала ендоетнонімом, тобто власною назвою для населення сучасної України.» — Домодерная идентичность №7: «Русь» как этноним, договоры 911/944 (30.08.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=KblO7s-5Hcw (таймкоды: 11:17, 11:32, 13:39)

[26] summary: «До чого були всі ці лекції? До того, що коли росіяни говорять, що ми, українці, «русские», що ми один народ, ця фраза не варта нічого: за цією фразою стоїть пустота. Для того, щоб розібратися в цій ситуації, треба як мінімум хоч щось почитати з етнополітології.» — Домодерная идентичность №7: «Русь» как этноним, договоры 911/944 (30.08.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=KblO7s-5Hcw (таймкоды: 14:05, 14:22, 14:28)