# Самоуправляемая Украина Речи Посполитой

> Раннемодерная Украина в Речи Посполитой — самоуправляемое общество с верховенством права (Литовский статут) и принципом «ничего о нас без нас». Антипод московского самодержавия.

Canonical: https://holospravdy.com/ru/ukraina-rechi-pospolitoy
Period: raniy-noviy-chas | Type: spoke | Updated: 2026-06-20

**TL;DR.** Кремлёвский нарратив представляет Украину как землю без собственного государства и политической традиции — мол, всё «дала Россия». На самом деле ещё в XVI–XVII веках украинские земли в составе Речи Посполитой имели развитую **европейскую правовую культуру**: самоуправление, верховенство права (Литовский статут), выборные суды и принцип «ничего о нас без нас». Это был антипод московского самодержавия — и именно оттуда, а не из Москвы, тянется украинская политическая традиция.

## Самоуправление вместо пирамиды

По исследованиям историка Натальи Старченко, Речь Посполитая не имела привычной нам чиновничьей вертикали. Уряды (должности) считались **актом служения сообществу**: за них не платили зарплаты, а судьи на местах были выборными. Порядок обеспечивали самоуправляемые единицы, а не государственная монополия на насилие[1].

Именно поэтому историки XIX века, мерившие прошлое этатистскими лекалами своей эпохи, ошибочно видели здесь «сплошную анархию». На самом деле это было общество, построенное на **принципах самоуправления** — магдебургское право в городах, шляхетское самоуправление на местах[1].

## Верховенство права: Литовский статут

Правовой каркас давал локальную автономию. Украинские воеводства — Киевское, Волынское, Брацлавское, а впоследствии и Черниговское — судились **Вторым Литовским статутом**. Люблинский привилей 1569 года прямо запрещал менять этот статут иначе, чем по инициативе самих жителей воеводств[2]. Местное сообщество само принимало законы, действовавшие в его пределах.

## «Ничего о нас без нас»

Король был ограничен правом. Конституция 1505 года **«Nihil novi»** закрепила, что ни одно решение не может быть принято без согласия сейма — принцип «ничего нового о нас без нас»[3]. Каждое воеводство вело себя как отдельная **республика** (именно так и переводится «Речь Посполитая»). Старченко прямо проводит линию к современному лозунгу **«ничего об Украине без Украины»** — это не новация, а преемственность традиции[3].

То, что мы сегодня считаем «копилкой демократии» — неприкосновенность личности и имущества, — тоже было достижением этой политической культуры, впоследствии распространённым на всех граждан[4].

Даже пресловутое **liberum veto** не было изначально инструментом анархии, каким его часто представляют. Введённое в начале XVI века, оно фактически не применялось до середины XVII-го — почти полтора столетия служило **поиску компромисса** и защите меньшинства от диктата большинства: культуре согласия, а не параличу[8]. А сами шляхетские привилегии Старченко прямо приравнивает к **Великой хартии вольностей**: защита личности и частной собственности — именно отсюда, по её мнению, происходит украинский индивидуализм, которого недоставало Московскому княжеству[9].

Важно и то, что это не была власть узкой касты. Шляхта в Речи Посполитой составляла едва ли не наибольшую в Европе долю населения — от 5–10 до 20–25 процентов в разных регионах — и не была однородной массой «феодалов»: рядом с магнатами существовала мелкая шляхта, иногда беднее крестьянина, но **равная в правах**. Да и крестьяне не были бесправны: судебные книги фиксируют случаи, когда крестьяне судятся с паном за лишний налог, за собственный счёт шлют депутацию к королю — и выигрывают дело[10]. Это картина общества с работающим правом, а не «дикого феодализма».

## Не Московия: служба другому ≠ измена

Самый острый контраст — с Московией. Привилей Казимира 1447 года гарантировал шляхте неприкосновенность личности и имущества, право наследовать землю (в том числе и дочерям) и право **выезжать за пределы страны** — даже на службу другому правителю. И такая служба **не считалась изменой**[5]. В Московском княжестве отъезд на службу к другому правителю был тяжким преступлением — разница в самой природе власти: договорная, ограниченная правом — против самодержавной.

## Русская нация: отдельная субъектность, а не «часть Польши»

Кремлёвский нарратив присваивает слово «русский» Москве, а Речь Посполитую изображает как простую «Польшу». На самом деле Речь Посполитая была **страной многих народов**, а русины-украинцы имели в ней **отдельную субъектность**. Русская шляхта Польского королевства не растворилась в польской — она всегда сохраняла свою **русинскую принадлежность**; юрист Якуб Пшилуский ещё в 1553 году в своде прав отдельно выделял «русское княжество» (три воеводства), за которым, как все понимали, стояла собственная государственная традиция[11].

Это не была этническая замкнутость, а скорее **двойная идентичность**. Этнический поляк и католик Станислав Ориховский говорил о себе: «Я русин и горжусь этим». Даже в середине XVI века люди помнили, что происходят из **древней Руси**, принявшей христианство из Константинополя[12]. А нация, напоминает Старченко, держится именно на **памяти об общем прошлом**: «русский народ» конструировал себя через старую Русь и князей — потомков Владимира Великого, черпая из этого символическую силу. Поэтому выражение «русское государство» было в Речи Посполитой вполне ходовым: за украинскими воеводствами признавали государственную традицию, которую никто и не оспаривал[13].

Ярче всего это сформулировал киевский воевода **Адам Кисель** в речи 1641 года: «Мы пришли не к государству, а **с государством**, и пришли не к народу, а **с народом**». Кисель подчёркивал, что Речь Посполитая — это **республика трёх народов** (поляков, литовцев и русинов), и если права русинов нарушать и не восстанавливать, она превратится в «симулякр»[14].

Что эта автономия была реальной, невольно свидетельствуют сами имперские чиновники. Гетманщину построили на основе речьпосполитской правовой культуры: казаки ещё в XVIII веке судились **Литовским статутом** — вещь абсолютно невозможная в Российской империи. А записка Григория Теплова «О непорядках в Малороссии» (1762) с раздражением признаёт главное: «беда» малороссов в том, что они имеют **собственные права**, дающие им «мнимую свободу» и отличающие от других, кто покорился монаршей власти[15]. Враждебный свидетель подтверждает то, что отрицает пропаганда: украинская автономия и отдельное право существовали в действительности.

## Что такое раннемодерное государство

Чтобы увидеть, что казацкое государство было **полноценным** раннемодерным государством, стоит иметь линейку. Историк Алексей Сокирко в статье для Украинского исторического журнала выписал шесть критериев «идеального типа» раннемодерного государства. Первые три: **суверенная власть** правителя и политической элиты над территорией (государство одновременно территориальное и династическое, где на короля влияет элита); наличие **устойчивых институтов**, опирающихся и на публичные механизмы, и на частные связи; **сложно структурированные институты** управления и права[19]. Остальные: монополия на насилие, которой владело не только государство, но и местные ячейки; **представительные институты** (сеймы и сеймики); и постепенная **секуляризация** — подчинение церкви светской власти[20].

Само это государство эволюционировало: от **fiscal-military state** (фискально-военного государства, порождённого долгими войнами эпохи Военной революции) до **well-ordered state** — «упорядоченного государства» с новой политической философией, которая впервые отделила личность правителя от государства как такового. Носителем суверенитета стал **политический народ** — сословие, наделённое правом влиять на политику[21]. По всем этим признакам украинские земли Речи Посполитой и Гетманщина были не «окраиной без государства», а участниками общеевропейского государственного строительства.

## Казацкий вариант Речи Посполитой

Эта традиция не исчезла с казацкой революцией — она её продолжила. По исследованиям историка Виктора Горобца, само казачество не было однородным: до середины XVII века различали запорожское (низовое), городовое и реестровое казачество (принятое Речью Посполитой на государственную службу за жалованье и привилегии), причём низовое держалось реципрокных — взаимных — отношений, а государственное редистрибутивных[6].

Самое важное: казацкое государство — Гетманщина — было по сути **«казацким вариантом Речи Посполитой»**. Казацкая старшина генетически была продуктом речьпосполитской демократии, а раннемодерные государства ещё не были централизованными. Поэтому когда Богдан Хмельницкий в 1657 году попытался ввести наследственную передачу власти сыну Юрию, это противоречило самой политической культуре старшины. Москва же видела иную — самодержавную — модель: посол Бутурлин откровенно писал, что по смерти гетмана будет «всё так, как ты пожелаешь, государь»[7]. То же столкновение договорного и самодержавного начал, что и в [Переяславе 1654 года](/ru/pereyaslav-1654).

Стоит развеять и популярный миф о «вольных и равных казаках». Казачество было глубоко **сословным** и неоднородным — сложной мозаикой рангов (рядовые казаки, значковые, бунчуковые, знатные товарищи), а не братством равных. Впрочем, в этом нет ничего «недоразвитого»: сословное общество было **нормой** для всей Европы до Великой французской революции, где каждое сословие имело свой набор прав и обязанностей. Казацкая революция середины XVII века даже **обновила** это сословие, введя в него мелкую, «замковую» шляхту с её военным и политическим опытом[16].

Но главной приметой казацкого устройства была **выборность**. Казаки считали, что выборными должны быть **все** уряды — и гетман, и полковники, и сотники, — в отличие от Речи Посполитой, где административные должности назначал король. Логику объяснил гетман Даниил Апостол: избранный полковник чувствует ответственность перед товариществом, а назначенный — нет. Эту выборность закрепляли как «традицию» в соглашениях — от Куруковского 1625 года до пунктов в отношениях с Москвой после 1654-го[17]. При этом Гетманщина не была монолитом: между полками существовали разительные различия — на севере (Стародубщина, Черниговщина) власть де-факто становилась наследственной (род Забелы держал сотничество около 130 лет, до 1782-го), а на юге, в Полтавском полку, продолжались постоянные выборы[18].

Вершиной этой договорной традиции стала **Конституция Филиппа Орлика** 1710 года — первый письменный договор казацкой старшины с казаками. Её история хорошо показывает, чем была раннемодерная «конституция». Документ сохранился в двух редакциях: в **латинской** есть слово *Constitution*, а в **церковнославянской** самого слова «конституция» нет. Потому что «конституциями» тогда называли не основной закон в современном смысле, а **договорённости** — прежде всего между королём и шляхтой[22]. Поэтому называть её «первой конституцией Украины» — скорее осовременивание: сам документ фактически не вступил в действие (Орлик лишь короткое время контролировал небольшую часть Правобережья), а первая конституция в современном понимании появилась в Украине в 1918 году[23]. Но как памятник **договорной, ограниченной правом власти** Конституция Орлика — прямое продолжение той же речьпосполитско-казацкой традиции, а не московского самодержавия.

## Что это значит

Украинская политическая традиция — это не «подарок» империи, а собственное наследие европейского образца: самоуправление, выборность, верховенство права, представительство. Она старше Российской империи и принципиально от неё отлична. Понимать это важно, потому что именно эту преемственность — от «ничего о нас без нас» 1505 года до «ничего об Украине без Украины» сегодня — кремлёвский нарратив и пытается стереть.

## Источники цитат

[1] summary: «Ранньомодерна Україна в Речі Посполитій була самоврядним суспільством без чиновницької вертикалі: уряди вважалися актом служіння спільноті (за них не платили зарплати), судді на місцях були виборними, а порядок забезпечували самоврядні одиниці, а не державна монополія на насильство. Історики XIX століття хибно бачили в цьому «суцільну анархію», бо міряли минуле етатистськими лекалами свого часу.» — Историк по субботам: Наталья Старченко. Об украинской раннемодерной истории — с гордостью и без брома (07.09.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=qBPsjW-Cm4Q (таймкоды: 10:40, 11:12, 12:00)

[2] summary: «Верховенство права спиралося на локальну правову автономію: українські воєводства (Київське, Волинське, Брацлавське, згодом Чернігівське) судилися Другим Литовським статутом, а Люблінський привілей 1569 року забороняв змінювати статут інакше, ніж з ініціативи самих мешканців цих воєводств.» — Историк по субботам: Наталья Старченко. Об украинской раннемодерной истории — с гордостью и без брома (07.09.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=qBPsjW-Cm4Q (таймкоды: 18:32, 19:00, 20:00)

[3] summary: «Король не міг ухвалити практично жодного рішення без згоди сейму — це закріпила конституція 1505 року «Nihil novi» (принцип «нічого нового про нас без нас»). Кожне воєводство поводилося як «республіка» (Річ Посполита й перекладається як «республіка»). Старченко прямо пов'язує цей принцип із сучасним «нічого про Україну без України».» — Историк по субботам: Наталья Старченко. Об украинской раннемодерной истории — с гордостью и без брома (07.09.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=qBPsjW-Cm4Q (таймкоды: 20:18, 21:00)

[4] summary: «Те, що ми вважаємо «скарбничкою демократії» — недоторканність особи й недоторканність майна, — було здобутком цієї шляхетської політичної культури, згодом поширеним на всіх громадян.» — Историк по субботам: Наталья Старченко. Об украинской раннемодерной истории — с гордостью и без брома (07.09.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=qBPsjW-Cm4Q (таймкоды: 44:09, 44:30)

[5] summary: «Привілей Казимира 1447 року гарантував шляхті недоторканність особи й майна, право спадкувати землю (зокрема й донькам) і право виїздити за межі країни — навіть на службу іншому володареві. Ключова відмінність: така служба не вважалася зрадою, на відміну від Московського князівства.» — Историк по субботам: Наталья Старченко. Об украинской раннемодерной истории — с гордостью и без брома (07.09.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=qBPsjW-Cm4Q (таймкоды: 45:00, 45:30)

[6] summary: «Українське козацтво не було однорідним. До «козацької революції» середини XVII століття розрізняли запорозьке (низове), городове й реєстрове козацтво — те, що Річ Посполита приймала на державну службу за платню й привілеї (нереєстрове Варшава вважала антисоціальною силою), з переходами між ними. Низове козацтво трималося реципрокних (взаємних) відносин, а державне — редистрибутивних: це були різні соціально-економічні устрої.» — Историк по субботам: Виктор Горобец. Украинское казачество: о чём не пишут в учебниках? (26.10.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=NJGgJLfiXFM (таймкоды: 6:42, 7:00, 25:16)

[7] summary: «Козацька держава (Гетьманщина) була по суті «козацьким варіантом Речі Посполитої»: козацька старшина генетично була продуктом речі-посполитської демократії, а ранньомодерні держави не були централізованими. Тому коли Богдан Хмельницький 1657 року спробував запровадити спадкову передачу влади синові Юрію, це суперечило цій політичній культурі. Натомість Москва бачила іншу, самодержавну модель — посол Бутурлін писав, що по смерті гетьмана буде «все так, як ти побажаєш, государю».» — Историк по субботам: Виктор Горобец. Украинское казачество: о чём не пишут в учебниках? (26.10.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=NJGgJLfiXFM (таймкоды: 26:39, 34:57, 36:25)

[8] summary: «Право вето було інструментом для пошуку компромісу, коли більшість мала поступитися меншості — це, як правило, культура згоди. Його запровадили на початку XVI століття, але до середини XVII століття воно фактично не застосовувалося; майже півтора століття воно служило захисту меншості, а не паралічу держави.» — Историк по субботам: Наталия Старченко. Об украинской раннемодерной истории (15.09.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=-1ckZO-YsVs (таймкоды: 14:50, 15:18, 16:18)

[9] summary: «Це привілеї, які можна прирівняти до Великої Хартії: захист особистості й захист приватної власності. Звідси походить наш індивідуалізм. Саме цього бракувало в Московському князівстві.» — Историк по субботам: Наталия Старченко. Об украинской раннемодерной истории (15.09.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=-1ckZO-YsVs (таймкоды: 36:09, 36:38, 36:48)

[10] summary: «У Речі Посполитій була чи не найбільша частка шляхти серед європейських країн — від 5–10 до 20–25 відсотків. Шляхта не була однорідною масою «феодалів-експлуататорів»: поряд із магнатами існувала дрібна шляхта, інколи бідніша за селянина, але рівна в правах. Селяни ж не були безправні: судові книги фіксують випадки, коли селяни протестують проти пана, який узяв зайвий податок, власним коштом надсилають депутацію до короля — і виграють справу.» — Историк по субботам: Наталия Старченко. Об украинской раннемодерной истории (15.09.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=-1ckZO-YsVs (таймкоды: 39:51, 40:10, 40:30, 40:52, 41:38)

[11] summary: «Руське дворянство Польського королівства не зникло в середовищі польської шляхти — воно завжди зберігало свою русинську приналежність. Юрист Якуб Пшилуський, який 1553 року видав звід прав Польського королівства, окремо розрізняє руське князівство (три воєводства); усі знають, що за цією частиною стоїть державна традиція.» — Историк по субботам: Наталия Старченко. Об украинской раннемодерной истории (15.09.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=-1ckZO-YsVs (таймкоды: 44:35, 44:47, 45:03, 45:19, 45:45)

[12] summary: «Станіслав Оріховський — етнічний поляк, католик — говорить про себе як про русина: «Я русин і пишаюся цим». Тут ми доходимо до ідеї подвійної ідентичності. Навіть у середині XVI століття люди пам'ятають, що походять із давньої Русі; Оріховський каже, що Русь прийняла християнство з Константинополя.» — Историк по субботам: Наталия Старченко. Об украинской раннемодерной истории (15.09.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=-1ckZO-YsVs (таймкоды: 47:21, 47:54, 48:52, 49:12)

[13] summary: «Те, без чого нація не може існувати, — це пам'ять про спільне минуле; стара Русь конструює концепцію народу, який вважається нащадком Володимира Великого і черпає з цього символічну силу. У Речі Посполитій існував поширений вираз «руська держава»: за українськими воєводствами визнавали державну традицію, яка фактично не заперечувалася — усі про неї знали.» — Историк по субботам: Наталия Старченко. Об украинской раннемодерной истории (15.09.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=-1ckZO-YsVs (таймкоды: 54:26, 54:43, 55:13, 57:13, 57:24)

[14] summary: «У промові Адама Киселя 1641 року звучить: «Ми прийшли не до держави, а з державою, і прийшли не до народу, а з народом». Кисіль наголошує: ми створили цю Республіку трьох народів — поляків, литовців і русинів; якщо права русинів порушуються й не відновлюються, Річ Посполита перетвориться на симулякр.» — Историк по субботам: Наталия Старченко. Об украинской раннемодерной истории (15.09.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=-1ckZO-YsVs (таймкоды: 58:44, 58:55, 01:00:38, 01:00:57, 01:01:15)

[15] summary: «Гетьманщину було створено на основі Речі Посполитої: козаки у XVIII столітті судилися Литовським статутом, що було абсолютно неможливо в Російській імперії. Записка Теплова «Про непорядки в Малоросії» (1762) визнає: головна біда малоросів у тому, що вони мають свої власні права, які дають їм уявну свободу й відрізняють їх від інших, хто підкорився монаршій владі.» — Историк по субботам: Наталия Старченко. Об украинской раннемодерной истории (15.09.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=-1ckZO-YsVs (таймкоды: 01:04:21, 01:04:43, 01:05:32, 01:06:35, 01:06:52)

[16] summary: «Стан козацтва був дуже далеким від однорідності: ми звикли, що козаки — «вільні й рівні люди», і тут є ступінь міфологізації. Насправді це складна станова мозаїка (рядові козаки, значкові, бунчукові, знатні товариші). Станове суспільство — норма для будь-якої європейської країни до Великої французької революції: ні рівності, ні братерства, лише ранньомодерне станове суспільство, де кожен стан має свій набір прав і обов'язків. Козацька революція середини XVII століття фундаментально змінила соціальну структуру: у козацтво масово ввійшла дрібна, замкова шляхта, що принесла військовий і політичний досвід.» — Историк по субботам: Виктор Горобец. Казачество: чего нет в учебниках (11.01.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=py5NhhQM9v4 (таймкоды: 10:15, 15:39, 16:24, 24:48)

[17] summary: «Козаки вважали, що всі уряди — і гетьман, і полковники, і сотники — мають бути виборними; це відрізняло їх від Речі Посполитої, де адміністративні посади призначав король. Виборний урядовець підпорядкований громаді: обраний полковник, на думку Данила Апостола, відчуває відповідальність перед товариством, а призначений — ні. Виборність закріплювали як «традицію» в угодах: Куруківська угода 1625 року вже давала козакам право обирати старшину, а після 1654 року це стало одним із перших пунктів і у відносинах із Москвою.» — Историк по субботам: Виктор Горобец. Казачество: чего нет в учебниках (11.01.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=py5NhhQM9v4 (таймкоды: 34:18, 35:11, 39:55, 43:24, 44:30)

[18] summary: «Гетьманщина не була єдиною централізованою державою — між полками існували разючі регіональні відмінності. На півночі (Стародубщина, Чернігівщина) влада де-факто ставала спадковою: рід Забіл тримав сотництво в одній сотні близько 130 років, аж до 1782 року; а на півдні, у Полтавському полку, тривали постійні вибори — за десятиліття могло змінитися більше десятка полковників.» — Историк по субботам: Виктор Горобец. Казачество: чего нет в учебниках (11.01.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=py5NhhQM9v4 (таймкоды: 23:29, 24:18, 25:18, 26:25)

[19] summary: «Критерії ідеального типу ранньомодерної держави, які виписав Сокирко: перш за все це суверенна влада володаря й політичної еліти над певною територією — територіальна, але водночас династична держава, де на особу короля впливає еліта; друге — наявність стійких державних інститутів, що функціонують і на публічних механізмах, і на приватних зв'язках; третє — складно структуровані інститути управління й права.» — Какие же признаки имело раннемодерное государство XVI–XVIII вв.? (30.10.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=y2MFYMOJlE4 (таймкоды: 02:19, 02:36, 02:56)

[20] summary: «Далі — монополія на насильство, якою в ранньомодерній державі володіла не лише держава, а й місцеві осередки та соціальні інститути; п'яте — наявність представницьких інститутів (у Польщі — сейми, сеймики, вальні сейми); і нарешті шосте — поступове підпорядкування церкви світській владі, тобто секуляризація.» — Какие же признаки имело раннемодерное государство XVI–XVIII вв.? (30.10.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=y2MFYMOJlE4 (таймкоды: 03:53, 04:02, 04:13)

[21] summary: «Ранньомодерна держава XVI–XVII століть пройшла еволюцію від fiscal-military state (фіскально-військова держава, актуалізована тривалими війнами доби мілітарної революції) до well-ordered state — «впорядкованої держави», відмінністю якої стала нова політична філософія, що вперше відділила особу володаря від держави. Носієм державного суверенітету вважався політичний народ — стан, наділений правом впливати на політику держави.» — Какие же признаки имело раннемодерное государство XVI–XVIII вв.? (30.10.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=y2MFYMOJlE4 (таймкоды: 05:08, 05:20, 06:50, 07:14)

[22] summary: «Це перший письмовий договір козацької старшини з козаками, який можна розглядати як конституцію — а можна й не розглядати. Він зберігся у двох редакціях: у латинській варіант слова «Constitution» є, а у церковнослов'янській слова «конституція» немає. Конституціями тоді називали не конституцію в сучасному сенсі слова, а домовленості — між королем і шляхтою.» — О Конституции Филиппа Орлика (06.01.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=HGByKXHHHaQ (таймкоды: 09:40, 10:02, 10:14)

[23] summary: «Ця домовленість фактично не вступила в дію, бо Орлик дуже короткий час контролював дуже обмежену частину Правобережної України. Якщо сприймати це як державну домовленість, то можна говорити про конституцію як першу в Україні, але це трохи натяжка — осучаснення, модернізація історії; перша конституція України в сучасному сенсі була 29 квітня 1918 року.» — О Конституции Филиппа Орлика (06.01.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=HGByKXHHHaQ (таймкоды: 13:01, 13:09, 13:48, 13:59)