# «Зрада» Мазепи: розбір міфу

> Міф про «зраду» Мазепи однобокий: відносини Гетьманщини з Москвою регулювалися договорами (Коломацькі статті 1687), а «зраду» переглядає навіть російська історикиня Таїрова-Яковлева.

Canonical: https://holospravdy.com/zrada-mazepy
Period: raniy-noviy-chas | Type: spoke | Updated: 2026-06-20

**TL;DR.** Кліше «Мазепа-зрадник» подає перехід гетьмана на бік Карла XII (1708) як одиничний моральний акт зради. Це однобоко. Відносини Гетьманщини з Москвою були **договірними** — від Переяславських статей 1654 року до Коломацьких статей 1687-го, — і саме Москва послідовно ці домовленості звужувала. Мазепа служив не особі царя, а Війську Запорозькому, що діяло в межах цих статей. Показово, що однобокість «зради» переглядає навіть російська історикиня Тетяна Таїрова-Яковлева.

## Міф

Найпоширеніша теза: Мазепа «зрадив свою країну», зрадив Петра I, перейшовши під час Північної війни на бік шведського короля Карла XII[1]. У такому викладі це особиста зрада присяги — і саме на цьому будується тавро «Мазепа-зрадник», закріплене ще російською імперською традицією (анафема 1708 року).

## Перша поправка: «зраду» переглядають самі російські історики

Парадокс у тому, що однобокість цього наративу спростовує не лише українська сторона. Російська історикиня **Тетяна Таїрова-Яковлева** (Санкт-Петербурзький університет) у монографії «Иван Мазепа и Российская империя. История „предательства“» (2011) на основі російських архівних документів показує, що історія «зради» значно складніша за пропагандистське кліше[2]. Коли тезу переглядає історик зі «звинувачувальної» сторони, зводити все до моральної зради вже не випадає.

## Друга поправка: відносини були договірними

Ключове, що оминає міф, — Гетьманщина не була безумовною власністю московського царя. Її відносини з Москвою регулювалися серією договорів («статей»), починаючи з Переяславських 1654 року. Чинними на час Мазепи були **Коломацькі статті 1687 року**, укладені при його обранні гетьманом за регентства царівни Софії[3].

Тут потрібна точність: Коломацькі статті декларативно підтверджували козацькі права, але водночас **обмежували** політичні права гетьмана — тобто були черговим кроком Москви до звуження автономії, а не її гарантією. Саме це й важливо: відносини мали договірну форму, яку московський бік послідовно переписував на свою користь. «Зрада» у відносинах, де одна сторона роками ерозіює умови, — поняття щонайменше двобічне.

Важливо й те, що сторона цих договорів була **повноцінною державою**, а не безформною околицею. Як наголошує Таїрова-Яковлева, Гетьманщина мала всі обов'язкові ознаки держави: **кордони**, **адміністративну** й **окрему судову систему**, **податки** та **армію** — і все це зберігалося аж до кінця XVIII століття[12]. Інша річ, що повної незалежності цій державі бракувало через **проблему легітимності**: у тогочасній Європі суверена мав хтось «коронувати» (наприклад, Папа Римський), а самопроголошену окремість треба було чимось обґрунтувати. Тому Богдан Хмельницький апелював до **часів Володимира й Русі**, шукаючи історичного коріння своєї держави, — а геополітично Україна, затиснута між трьома великими сусідами (Річчю Посполитою, Московією, Османською імперією), мусила шукати союзу, щоб устояти[13]. Союз із Москвою був одним із таких варіантів — а не актом васальної відданості особі царя.

## Третя поправка: кому Мазепа був винен присягу

Міф припускає, що Мазепа особисто належав Петру I. Насправді його державою було **Військо Запорозьке (Гетьманщина)**, що діяло в межах укладених статей[5]. Безпосереднім поштовхом до розриву стала відмова Петра I боронити Україну від шведів (відомий епізод, коли цар відповів, що не може дати навіть кількох вояків) і небезпека, що статус України стане розмінною монетою у великій політиці — аж до побоювань, що його віддадуть союзникові-королю Речі Посполитої[4]. У межах договірної логіки вчинок Мазепи був не зрадою країни, а спробою зберегти її суб'єктність.

На пряме запитання «хто кого зрадив» Таїрова-Яковлева відповідає однозначно: **Петро зрадив Мазепу**. Усі домовленості, що існували з Україною, були порушені — і то порушені **першими** саме московським боком. Петро взяв курс на **централізовану систему**, спираючись на нових радників (передусім Меншикова), ламав економічні стосунки й, по суті, **намагався знищити Гетьманщину** як окрему державу[14]. Коли провідна дослідниця Мазепи зі «звинувачувальної» сторони формулює це так прямо, теза про одиничну «зраду» гетьмана остаточно втрачає опору: розрив стався тому, що сеньйор зруйнував умови, на яких тримався союз.

## Четверта поправка: «зрада» спиралася на незаконну анафему

Саме тавро трималося не лише на політиці, а й на церковному акті — анафемі 1708 року. Але й вона була порушенням церковних правил. Анафему в церкві може накладати лише духовна особа і лише на духовну особу; світської людини анафема не стосується. Мазепу — гетьмана, мирянина — піддали анафемі **тільки за прямим наказом Петра I**, усупереч церковним законам[6]. Тобто інструмент, яким освячували «зраду», сам був застосований незаконно й суто з політичної волі царя.

## П'ята поправка: право васала змінити сеньйора

Найважливіше, що руйнує моральну рамку «зради», — це правовий контекст доби. У тогочасній Європі діяла васально-сеньйоріальна «драбина» з чітко прописаними взаємними обов'язками. Ключове правило: якщо сеньйор не дбає про свого васала — передусім не захищає його, — васал має повне право перейти під владу іншого сеньйора. Це визнане право, а не порушення[7].

Саме так склалася ситуація 1708 року: коли Мазепа попросив у Петра I допомоги для оборони України від шведів, цар відмовив — і це й стало причиною переходу гетьмана від сеньйора на ім'я Петро до сеньйора на ім'я Карл[7]. У логіці феодального права це реалізація права, а не злам присяги.

Цей конфлікт сягав корінням ще [Переяславської ради 1654 року](/pereyaslav-1654), де зіткнулися два розуміння договору. Європейське (на яке орієнтувалися українці) — договір **рівних** сторін. Московське — договір як **«служіння»**, де цар завжди вищий. Показовий епізод: на раді боярин Бутурлін відмовився принести взаємну присягу від імені царя — мовляв, московський самодержець присяги нікому не складає, присягати може лише українська сторона[8]. Уже тоді відносини будувалися як нерівні — і пізніше Москва послідовно тлумачила їх на свою користь.

## «Мазепинство» як кремлівська ідеологема

Тавро «зрадника» не лишилося в XVIII столітті — воно перетворилося на **сталу ідеологему**, що пережила і Російську імперію, і СРСР. У діалозі двох істориків, Олександра Набоки й Віталія Дрібниці, її генеалогію викладено стисло: Петро I **особисто образився** на Мазепу, цю образу церковно «благословив» **Феофан Прокопович** — і з цього виросло «мазепинство» як ярлик у російській ідеології, тобто **антиукраїнський іредентизм**: переконання, що українські землі «споконвіку» російські, а отже ніхто, крім Москви, не має права на них претендувати[9].

Парадоксально, але українська еліта довго не сприймала імперію як чужу. За спостереженням Таїрової-Яковлевої, українці чимало зробили для її розбудови й **спершу вважали, що творять власну імперію**, бувши її впливовою частиною. Розчарування прийшло пізніше — коли ставлення до них змінилося; саме з цієї образи постала анонімна **«Історія русів»** (рубіж XVIII–XIX століть) — памфлет ображеної козацької старшини, що обстоював окремішність і права «малоросів»[15]. Тобто навіть пам'ять про Мазепу як «свого» жила в середовищі, яке Москва щойно інтегрувала, — і «зрадником» його зробила вже імперська ідеологія, а не сучасники.

Постать Прокоповича тут не випадкова. До 1709 року він був **апологетом** Мазепи — присвятив гетьманові свою драму «Володимир» і вихваляв його в проповідях; та після Полтавської битви (8 липня 1709-го) різко перейшов на бік царя й уже **24 липня** виголосив проповідь, де затаврував гетьмана та його прибічників як зрадників, подавши союз із Карлом XII як «юдину зраду» православ'я й царської влади. Згодом саме Прокопович став головним **ідеологом петровських реформ**. Тобто «анафема Мазепі» від початку була не богословським вироком, а **політичним інструментом**, який обслуговував той самий проєкт інтеграції української церковної еліти в імперію.

Подальша «гарячість» Москви саме до української теми — не випадкова емоція, а структурна риса. Російський іредентизм, зауважують співрозмовники, **радикальніший** за польський чи фінський: від'єднання Фінляндії Москва свого часу пережила спокійно, а на українську суб'єктність реагує «як бик на червоне». Корінь — той самий, що й у міфі про «штучну націю»: ще з **середини XIX століття** імперія не може визнати українців окремим народом з власною історією, і ця настанова «сидить» у ній понад сто років[10]. У цій рамці й «зрада» Мазепи, і пізніша «зрада» Бандери — **явища одного ґатунку**: будь-яка спроба української самостійності автоматично кваліфікується як «зрада» Москви.

Зворотний бік цієї логіки оголює подвійний стандарт. Сама Росія, що так пильнує «свій» іредентизм, відмовляє в ньому власним **корінним народам**: за спостереженням Дрібниці, татари, башкіри, якути, дагестанці настільки зрусифіковані, що жодного руху до самовизначення не видно — і не випадково: у сучасній РФ **немає жодної школи** з національною мовою навчання з 1-го по 10–11 клас, рідна мова жевріє хіба в родинах і малих селах, а великі міста зрусифіковані повністю[11]. Показовий контраст: навіть у радянській Україні українські школи попри тиск **існували** — і саме це допомогло зберегти національну ідентичність, яку «мазепинство» в російському лексиконі досі подає як «зраду»[11]. Інакше кажучи, кліше «Мазепа-зрадник» — не історична оцінка події 1708 року, а елемент живої доктрини, що відмовляє українцям у праві бути собою.

## Підсумок

«Мазепа-зрадник» — це оцінка з однієї, імперської перспективи, що видає договірний конфлікт за моральний злочин однієї людини. Якщо тримати в полі зору обидві сторони — серію статей, які Москва звужувала, відмову захищати Гетьманщину й перегляд «зради» навіть російською історіографією, — кліше розпадається. Залишається не зрада, а розрив домовленостей, відповідальність за який щонайменше спільна.

## Джерела цитувань

[1] paraphrase: ««Мазепа предал свою страну», предал Петра I — расхожий тезис о Мазепе-предателе.» — Від Київської Русі до Петра І (13.06.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=niFHShzdzwY (таймкоди: 12:20, 14:41)

[2] paraphrase: «Даже российский историк Татьяна Таирова-Яковлева написала работу об Иване Мазепе, пересматривающую этот «предательство».» — Від Київської Русі до Петра І (13.06.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=niFHShzdzwY (таймкоди: 12:46)

[3] paraphrase: «Веру первым нарушил Пётр I: он обещал придерживаться Коломацких статей (1687), подписанных ещё при регентстве его сестры Софьи, которые касались автономии гетманщины.» — Від Київської Русі до Петра І (13.06.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=niFHShzdzwY (таймкоди: 13:15, 13:21, 13:26)

[4] paraphrase: «При этом Пётр I собирался передать территорию Украины своему союзнику — польскому королю.» — Від Київської Русі до Петра І (13.06.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=niFHShzdzwY (таймкоди: 13:30, 13:35)

[5] paraphrase: «Мазепа не предавал свою страну: его страна — Украина, а государство — Войско Запорожское (гетманщина), и оно действовало в соответствии с Коломацкими статьями.» — Від Київської Русі до Петра І (13.06.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=niFHShzdzwY (таймкоди: 14:46, 14:51)

[6] paraphrase: «Анафеме в церкви предают только духовное лицо и только духовное лицо; светское лицо анафеме не предаётся. Мазепу предали анафеме только по прямому указанию Петра I — в нарушение церковных законов.» — Чому Мазепа «зрадив» Петра І (13.08.2022) — https://www.youtube.com/watch?v=afBK4Td67ak (таймкоди: 06:33, 06:38, 06:53)

[7] summary: «В Европе действовала вассально-сеньориальная лестница: если сеньор (Пётр I) не заботился о своём вассале (гетман Мазепа), вассал имел полное право перейти к другому сеньору. Когда Мазепа запросил помощи для защиты Украины, Пётр I отказал — и это стало причиной перехода Мазепы от Петра к Карлу.» — Чому Мазепа «зрадив» Петра І (13.08.2022) — https://www.youtube.com/watch?v=afBK4Td67ak (таймкоди: 07:19, 07:34, 08:02, 08:20)

[8] summary: «На Переяславской раде столкнулись два принципа: европейский — договор между равными — и московский, где договор расценивался как служение, а царь всегда выше. Боярин Бутурлин отказался от взаимной присяги: московский царь — самодержец, он никому присяги не приносит, присягать может только украинская сторона.» — Чому Мазепа «зрадив» Петра І (13.08.2022) — https://www.youtube.com/watch?v=afBK4Td67ak (таймкоди: 11:31, 12:33, 12:42)

[9] paraphrase: «Це тому, що Петро образився на Мазепу, і потім оцю образу благословив Феофан Прокопович — і виходить з цього оте «мазепинство» в російській ідеології, тобто антиукраїнський іредентизм: росіяни завжди вважали, що це їхня територія і ніхто крім них не має права претендувати на ці землі.» — Діалог з д.і.н. О. Набокою (27.09.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=CwOQTVWWhKU (таймкоди: 30:27, 30:34, 30:44)

[10] summary: «Російський іредентизм радикальніший за польський чи фінський: на фінський вони реагують нормально, а саме на український — як бик на червоне. Ще з середини XIX століття вони ніяк не можуть визнати, що українці — це окремий народ, окрема нація, яка має власну історію; це в них сидить понад 100 років.» — Діалог з д.і.н. О. Набокою (27.09.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=CwOQTVWWhKU (таймкоди: 31:00, 31:18, 31:37)

[11] summary: «При цьому самі корінні народи РФ — казанські татари, башкіри, якути, дагестанці — настільки обрусілі, що руху до власного іредентизму я не бачу. Немає на сьогоднішній день жодної школи з національною мовою навчання з першого по 10-11 клас; мова зберігається лише в сім'ях і невеличких населених пунктах, а великі міста повністю русифіковані. У радянській Україні українські школи все-таки були — тому нам удалося зберегти національну ідентичність.» — Діалог з д.і.н. О. Набокою (27.09.2023) — https://www.youtube.com/watch?v=CwOQTVWWhKU (таймкоди: 32:20, 33:21, 34:24)

[12] summary: «Якщо дивитися на обов'язкові ознаки держави, то це передусім кордони, які Гетьманщина мала, адміністративна система, окрема судова система, податки та армія. Це все було — і все це залишалося аж до кінця XVIII століття. У цьому сенсі держава існувала.» — Історик щосуботи. Таїрова-Яковлєва: Мазепа і Петро I — хто кого зрадив? (17.02.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=HdKrT2f6pbY (таймкоди: 23:41, 23:49, 24:00)

[13] summary: «Богдан Хмельницький розумів ідею, що треба створити незалежну державу, але поставала проблема легітимності: хто б його коронував? У добу васально-сеньйоріальних відносин корону давав, скажімо, Папа Римський. Тому Хмельницький апелював до часів Володимира, до Русі — намагалися легітимізувати свою окремість у минулому. А геополітично Україна, затиснута між трьома великими державами — Річчю Посполитою, Московією, Османською імперією, — мало могла бути окремою без союзу з кимось.» — Історик щосуботи. Таїрова-Яковлєва: Мазепа і Петро I — хто кого зрадив? (17.02.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=HdKrT2f6pbY (таймкоди: 22:32, 22:51, 24:49)

[14] summary: «То хто ж кого зрадив — Мазепа Петра чи Петро Мазепу? Петро зрадив Мазепу: всі домовленості, які існували, були порушені. Петро вирішив будувати централізовану систему, спирався на нових радників, передусім Меншикова, — і це було порушення домовленостей, які існували з Україною, порушення економічних стосунків. По суті він намагався знищити Гетьманщину.» — Історик щосуботи. Таїрова-Яковлєва: Мазепа і Петро I — хто кого зрадив? (17.02.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=HdKrT2f6pbY (таймкоди: 52:16, 52:22, 52:29)

[15] summary: «Українці зробили багато для створення імперії; спершу вони вважали, що творять свою імперію, що є величезною і впливовою її частиною. І тільки потім, коли ставлення до них змінилося, була написана «Історія русів» — тому що вони були дуже ображені тим, як до них ставляться.» — Історик щосуботи. Таїрова-Яковлєва: Мазепа і Петро I — хто кого зрадив? (17.02.2024) — https://www.youtube.com/watch?v=HdKrT2f6pbY (таймкоди: 15:59, 16:14, 16:33)