# Звідки назва «Україна»: міф про «окраїну»

> Міф «Україна означає окраїна Росії»: назву вперше згадано 1187 року — за століття до Москви-держави, а корінь «край» означає «країна, земля» — як у Пересопницькому Євангелії і на картах XVII століття.

Canonical: https://holospravdy.com/zvidky-nazva-ukrayina
Period: davnya-rus | Type: spoke | Updated: 2026-07-14

**TL;DR.** Російський міф стверджує: «Україна» означає «окраїна» — прикордоння Росії, тож і держави такої «не мало бути». Насправді назву вперше зафіксовано в Іпатіївському літописі під 1187 роком — за десятиліття до першої згадки Москви як міста і за століття до появи Московського князівства: «окраїною» чого могла бути та Україна? Корінь «край» у слов'янських мовах означає і «відрізок», і «країну, землю» — саме в значенні «країна» слово вживає Пересопницьке Євангеліє XVI століття, а з початку XVII століття «Vkraina» позначає козацьке Подніпров'я на європейських картах. Іронія в тому, що російське слово «окраина» потрапило до словників лише 1847 року — на 660 років пізніше за літописну Україну.

## Міф і чому він живучий

«Україна — це просто "окраїна", околиця Росії; навіть назва доводить, що це не країна, а прикордоння» — один із найстаріших аргументів імперської публіцистики, який дожив до статей Путіна і до сьогоднішніх стрічок коментарів. Він зручний, бо виглядає як «лінгвістика»: мовляв, самі подивіться на слово.

Але щойно подивитися на слово по-справжньому — у літописах, перекладах Біблії і на старих картах, — конструкція розсипається. Розберімо по порядку: коли назва з'явилася, що вона означала і чиєю «окраїною» вона ніяк не могла бути.

## 1187 рік: Україна старша за Москву-державу

Перша згадка назви добре відома джерелознавцям. Іпатіївський літопис — київське продовження «Повісті минулих літ» — під 1187 роком повідомляє про смерть переяславського князя Володимира Глібовича, воїна, який боронив південне порубіжжя від половців[1]. Літописець завершує некролог словами: **«ѡ нем же Оукраина много постона»** — «за ним же Україна багато потужила», у перекладі Леоніда Махновця. Уже через два роки, під 1189-м, той самий літопис згадує «Україну Галицьку» — тобто слово вживалося щодо різних руських земель, і аж ніяк не в сенсі чийогось прикордоння.

Для розуміння масштабу: у 1187 році Москва — щойно згадане в літописі поселення на околиці Володимиро-Суздальського князівства, а Московське князівство з'явиться лише у XIII столітті. Називати Україну «окраїною Росії» — анахронізм у чистому вигляді: назва «Україна» на століття старша не тільки за Російську імперію, а й за саму московську державність. Як саме Московія згодом привласнила ім'я «Русь» — окрема історія, розібрана у статті [Як «Русь» стала «Росією»](/yak-rus-stala-rosiyeyu).

## Що означає корінь: «край» — це не «скраю»

Лінгвістичне ядро міфу — підміна значення. Загальнослов'янський корінь «край» має два основні значення: «відрізок, кінець чогось» і «земля, країна, сторона». Українські історики та мовознавці наголошують: «край» — це будь-яка частина цілого, не обов'язково та, що скраю[2]. Досі кажемо «рідний край», а не «рідна околиця»; у чеській адміністративній системі «kraj» — звичайна назва регіону (kraj Vysočina, Моравськосілезький kraj), і ніхто не перекладає її як «окраїна»[9].

Водночас сумлінні історики не спрощують: Наталя Яковенко зазначає, що в канцелярській мові Речі Посполитої XVI–XVII століть «Україна» справді могла звучати як «порубіжна земля» — з погляду Вільна чи Кракова[3]. Але це погляд чужої столиці на Подніпров'я, а не «переклад» назви, — і вже точно не «окраїна Росії», якої тоді не існувало на цих землях ані політично, ані ментально.

Найпереконливіший аргумент щодо значення «країна» — **Пересопницьке Євангеліє** (1556–1561), перший відомий переклад Євангелія руською (староукраїнською) мовою. Перекладачі систематично вживають «україна» там, де грецький текст має χώρα («країна, земля»): «пришол в **україни иудейския**», «прошол всей **украини іорданскои**», а околиці Єрусалима названо «украинами»[4]. Юдея та Йорданщина — це «україни» у значенні «краї, землі», без жодного прикордонного сенсу.

Це типова європейська модель називання: England — «земля англів», Deutschland — «земля німців»; в основі багатьох назв країн лежить слово «земля, край»[5]. Україна в цьому ряду — «країна, земля» своїх мешканців.

## «Окраїна» — чия і коли?

Тепер до «лінгвістичних» аргументів міфу. Перший — про написання: у давніх текстах слово починається з «оу», тож, мовляв, це «окраїна». Але «оу» — це диграф, успадкований із грецької писемної традиції спосіб передати звук [у]: «Оукраина» читається «Україна», так само як «оучитель» — «учитель»[6].

Другий аргумент розбивається об російську ж лексикографію. Іменник «окраина» — пізнє слово: у значенні «пограничные области» він фіксується в російських текстах із XVII століття, а до словників потрапляє лише **1847 року**[7]. Пікантна деталь: у московських документах XVI–XVII століть порубіжні землі самої Московії звалися якраз «украинные городы» — Тула, Кашира, Серпухов. Тобто якщо комусь і личить етимологія «прикордоння» — то московському, а не київському слововжитку.

Третій аргумент звучить найсолідніше: у літописах трапляються «україни» інших земель — псковська «украина» у Псковському третьому літописі під 1271 роком, «наши села… на Украине» в договорі рязанських князів 1496 року. Так, трапляються, — і це працює проти міфу. По-перше, ці «україни» — порубіжжя конкретних руських князівств, ужиті задовго до існування єдиної Росії, «окраїною» якої нібито є Україна. По-друге, як зауважує сам автор розбору, слово вживалося й щодо територій, які нічиїми околицями не були[8]. Загальна назва «украина» у значенні «порубіжна земля» існувала — але саме за Середнім Подніпров'ям вона закріпилася як власна назва і з часом стала іменем країни.

## Україна на картах Європи

Вирішальний тест на «власну назву» — зовнішній погляд: як ці землі бачили ті, хто не мав стосунку ані до Києва, ані до Москви. Відповідь дають карти[10].

У 1613 році в Амстердамі видано **Радзивіллівську карту Великого князівства Литовського** (уклав Томаш Маковський, гравірував Гессель Герріц). У Середньому Подніпров'ї, між Ржищевом і Каневом, картограф підписав: «Volynia Ulterior, quae tum **Vkraina** tum Nis ab alijs vocitatur» — «Дальня Волинь, яку інші звуть Україною або Низом». Написання через V — саме та «Україна через ві», про яку згадує відео.

У 1648 році в Ґданську вийшла генеральна карта французького військового інженера **Гійома Левассера де Боплана** — «Delineatio Generalis Camporum Desertorum **vulgo Ukraina**» («Загальний план Диких полів, простіше кажучи України»). А 1660 року в Руані з'явилося друге видання його книги вже під назвою «**Description d'Ukranie**» — «Опис України». Для європейського читача середини XVII століття Україна — не «чиясь окраїна», а конкретна країна з власним іменем, розташована на Середньому Подніпров'ї[11].

## Що це значить

Хронологія проста і вбивча для міфу. 1187 рік — літописна Україна, за якою «тужить» земля. XVI століття — «україни иудейския» у першому українському перекладі Євангелія: слово означає «країна». 1613–1660 роки — Vkraina/Ukraina на європейських картах як усталена назва Подніпров'я. І лише 1847 року російське слово «окраина» вперше потрапляє до словника.

Назва «Україна» не «принижує» країну і не робить її чиїмось прикордонням — так само як England не є «окраїною» Німеччини через спільний корінь land. Міф про «окраїну» — не лінгвістика, а політика: він існує, щоб представити сусідню державу похідною від імперії. Про те, як та сама логіка працює в інших сюжетах — від [привласнення назви «Русь»](/yak-rus-stala-rosiyeyu) до [казки про «штучну націю»](/chy-shtuchna-ukrayinska-natsiya), — читайте в сусідніх розборах.

## Джерела цитувань

[1] paraphrase: «назва України, вона перше згадується в Іпатівському літописі. Це київський варіант повісті минулих літ. Під 1187 роком, коли помер Переяславський князь Володимир Глібович. І в написано в літописі, що по ньому Україна много постанавша.» — Десять запитань від блогера Black Vata (10.05.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=TBy6x1leG1M (таймкоди: 00:16)

[2] verbatim: «українські історики педалюють на корінь слова, загальнослов'янський корінь слова край, що це якась частина чогось. Не обов'язкова частина, яка знаходиться з краю - це будь-яка частина єдиного цілого.» — Десять запитань від блогера Black Vata (10.05.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=TBy6x1leG1M (таймкоди: 01:26)

[3] paraphrase: «як пише український історик, доктор історичних наук пані Наталія Яковенко, що слово викликає більше запитань, ніж відповідей, тому що воно далі не дуже часто вживається в джерелах.» — Десять запитань від блогера Black Vata (10.05.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=TBy6x1leG1M (таймкоди: 01:41)

[4] paraphrase: «у нас уже чітко в X столітті при перекладі одного із варіантів Євангелія, то там єсть таке слово Єрусалимська Україна. Тобто зрозуміло, що в X вже столітті це розумілось як якась територія, як країна.» — Десять запитань від блогера Black Vata (10.05.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=TBy6x1leG1M (таймкоди: 01:59)

[5] paraphrase: «давайте згадаємо, як англійською звучить Англія. Inland, land, земля англійців або Німеччина, Deutland, земля німців. Тобто кругом в основі в європейських багатьох територіях, державах лежить слово земля, край і так дальше.» — Десять запитань від блогера Black Vata (10.05.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=TBy6x1leG1M (таймкоди: 02:26)

[6] paraphrase: «Постійно росіяни говорять, що там же ж не Україна, там окраїна, тому що там діфтонг о і у стоїть на початку слова. Ну, пишеться о Україна. Але це варіант, один із варіантів грецьких такого написання. Читається воно як у.» — Десять запитань від блогера Black Vata (10.05.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=TBy6x1leG1M (таймкоди: 00:38)

[7] paraphrase: «Росіяни кажуть, що це слово окраїна, але наскільки я знаю, в російському словнику чи в російських словниках слово окраїна появилося або в X, або в X столітті. До цього у них було слово околица.» — Десять запитань від блогера Black Vata (10.05.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=TBy6x1leG1M (таймкоди: 01:05)

[8] verbatim: «слово Україна вживається рідкувато, але вживається. Але ж воно вживається не по відношенню до якихся окраїн, як вони кажуть. Ви ж самі сказали, що воно вживається до територій, які власне окраїнами ніколи не були.» — Десять запитань від блогера Black Vata (10.05.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=TBy6x1leG1M (таймкоди: 06:04)

[9] paraphrase: «розуміється саме оце слово край. Воно не польське, бо ще польської мови в тому сенсі, в якому ми розуміємо, не існувало. Корінь загальнослов'янський. Він у всіх слов'янських мовах звучить однаково. Він край. можна взяти Чехію, там тоже край, край Височина, там Слезко-моравський край і так далі.» — Десять запитань від блогера Black Vata (10.05.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=TBy6x1leG1M (таймкоди: 06:18, 06:36)

[10] paraphrase: «на багатьох картах уже початку X століття там пишеться слово Україна, латинице і різні там варіанти, да? І Боплан там раніше до Боплана ее є з на картах, по-моєму, це 1612 чи 1617 рік є згадки цього. Там французький варіант написання слова Україна, воно йде через ві, не через у латинського.» — Десять запитань від блогера Black Vata (10.05.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=TBy6x1leG1M (таймкоди: 03:16, 03:40)

[11] verbatim: «В основному воно розміщувалося, цей текст на території середнього Подніпров'я, хоча єсть варіанти там трохи зміщення в різні території.» — Десять запитань від блогера Black Vata (10.05.2025) — https://www.youtube.com/watch?v=TBy6x1leG1M (таймкоди: 03:56)