Частина теми: Голодомор
Голодомор: штучний голод, а не стихія
Міф
У типовому диспуті опонент заперечує саме означення: мовляв, «ніякого так званого голодомору не було», голод був усюди, а називати його штучним — неправильно[1]. Логіка проста: якщо голод трапляється від посухи й неврожаю, то це стихійне лихо, а не злочин, і ні про яку спрямованість проти українців не йдеться.
Природний голод проти штучного
Ключ до спростування — розрізнення двох різних подій. Голод був, але Голодомор — це штучний голод, спричинений не природними причинами. Показовий контрприклад — голод 1921–22 років: він справді мав природну складову (дуже сухе літо) поряд із діями більшовиків, і саме тому його Голодомором ніхто не називає[2].
Натомість голод кінця 1932 — першої половини 1933 року жодними природними причинами не пояснюється: урожай був нормальний, а 1931 рік — узагалі винятково врожайний. До масової смерті на території України, де загинуло до 4 мільйонів людей, призвели виключно дії Комуністичної партії на чолі зі Сталіним — насамперед завищені хлібозаготівлі, що вимітали з сіл усе зерно[3]. (Академічні оцінки прямих втрат коливаються в межах 3,5–4 млн; саме на роботах істориків, а не на «телебаченні», ґрунтується ця цифра.)
Не лише Україна: казахстанська паралель
Те, що причина була політичною, а не природною, видно і з географії. Той самий курс — насильницькі заготівлі — призвів у Казахстані до катастрофи, яку там називають «ашаршилик»: загинуло близько 40 %, а за оцінкою з відео — до половини казахського населення; це теж вважають штучним голодом[4]. Натомість на власне російській території голоду таких масштабів 1932–33 років не було. Лихо вразило не «увесь СРСР рівномірно», а конкретні зернові регіони з певним населенням — там, де вилучали хліб і худобу.
Підміна: Голодомор — не Поволжя 1921 року
Звідси й типова підміна: опонент змішує Голодомор зі голодом у Поволжі 1921–23 років. Але саме Голодомором в Україні називають виключно штучний голод, створений радянською владою 1932–33 років; ототожнювати його зі стихійним голодом попереднього десятиліття — помилка, що стирає різницю між природним лихом і рукотворним злочином[5].
Ба більше — самі більшовики цю різницю визнавали власною поведінкою. Голод 1921–23 років радянська, ще ленінська, влада не приховувала: вона офіційно звернулася до світового співтовариства з проханням про допомогу — «власними силами не впораємося», — і це зафіксовано навіть у ленінських документах[23]. На цей заклик відгукнулася Американська адміністрація допомоги (ARA) Герберта Гувера, яка 1921–1923 років годувала в охопленому голодом Поволжі мільйони людей (на піку — близько 10–11 млн щодня). Той голод відбито й у радянській літературі: Дрібниця згадує повість Льва Кассіля «Кондуит і Швамбранія» — автобіографічну книжку про Покровськ (навпроти Саратова, Поволжя), де голод кінця Громадянської війни вривається в дитинство героїв, і гімназист-приятель оповідача непритомніє від виснаження[23]. А от голод 1932–33 років влада заперечувала й приховувала: жодного звернення по міжнародну допомогу не було, натомість 22 січня 1933 року вийшла директива, що забороняла селянам виїжджати з України й Кубані «за хлібом», — кордони зачинили, а зерно й далі вивозили на експорт. Саме ця протилежність поведінки — відкрите прохання про порятунок 1921-го проти замовчування й блокади 1933-го — і є одним із найпряміших доказів наміру.
Ще одна підміна: вигаданий «голод у Галичині»
Споріднений прийом — не порівнювати Голодомор із Поволжям, а «розмити» його твердженням, ніби голод був і в підпольській Галичині 1930-х: мовляв, помирали й по цей бік радянсько-польського кордону, тож нічого «спрямованого проти українців» тут немає. Саме таку тезу приносить Дрібниці перехожий: росіяни кілька разів переказували йому, що на території Галичини в міжвоєнні 30-ті теж нібито був голод[25].
Фактично це не витримує перевірки. Міжвоєнна Галичина входила не до СРСР, а до Польщі (Другої Речі Посполитої), і жодного масового голоду там у 1930-х не було. Тодішнє галицьке місто й село широко відображені в мемуарах, пресі та літературі — сам співрозмовник згадує, як яскраво відтворене «ресторанне життя» міжвоєнного Львова, — і картина ситого повсякдення геть не в’яжеться з масовою голодною смертю. Це не заперечує ані бідності, ані заробітчанської еміграції, ані окремих соціальних протестів, — але то зовсім інша реальність, ніж вимирання цілих сіл за радянським кордоном.
Звідки ж узялася сама теза? Дрібниця обережно припускає конкретне джерело: колись у прорадянській (за політичною спрямованістю) газеті в Речі Посполитій вийшла єдина проплачена радянським боком публікація про «якийсь там голод» — зроблена, за його версією, спеціально, щоб перебити інформацію про справжній голод, що надходив із радянської України[25]. Точної атрибуції цієї статті — назви газети, дати — Дрібниця не наводить і сам зізнається, що не пам’ятає, тож перевірити її важко; тому ми подаємо це саме як його припущення, а не встановлений факт. Але суть від того не змінюється: масового голоду в підпольській Галичині 1930-х не було, а одна газетна замітка «ніякими іншими джерелами більше не підтверджується»[25]. Тут спрацьовує той самий джерельний стандарт, що й у решті розбору: історичним фактом подія стає лише тоді, коли її засвідчують кілька незалежних джерел, — і саме цього бракує міфові про «галицький голод», тоді як Голодомор в УСРР задокументований тисячами свідчень, демографією й архівами.
Що заперечувала радянська історіографія — і що кажуть джерела
Не випадково радянська історіографія голод узагалі заперечувала: його «не було», і так стверджували десятиліттями, аж доки навіть ЦК Компартії України не почав визнавати факт[6]. Тому опертя на джерела тут вирішальне. Серед них — доповідь Комісії Конгресу США (видана 1988 року) зі свідченнями очевидців, праці американського історика Джеймса Мейса, дослідження доктора історичних наук Станіслава Кульчицького (який почав вивчати тему ще в СРСР) та сучасні роботи Геннадія Єфименка[6]. До класики теми належить і праця британського історика Роберта Конквеста «Жнива скорботи» (The Harvest of Sorrow, 1986), яку Дрібниця радить як відправну точку[18]. Заперечення ж штучного характеру голоду, як правило, не спирається на жодну фахову працю — лише на «упередження».
Замовчування не обмежувалося 1932–33 роками. Про штучний голод офіційна історіографія не писала взагалі — говорили лише про «продовольчі труднощі»; так само приховали й повоєнний голод 1946–47 років, коли, за оцінкою з диспуту, лише в Україні загинуло до мільйона людей (з урахуванням санітарних втрат)[19]. Академічні оцінки жертв цього голоду в УРСР скромніші — від приблизно 300 тисяч до подекуди майже мільйона, — але сам факт голоду радянська історія так само ховала за евфемізмом «труднощі».
«900 тисяч за ЗАГСом»: улюблена цифра заперечників
Окремий різновид заперечення — не відкидати голод, а зменшити його до непомітного. Показовий приклад — ролик Кліма Жукова спільно з «Гобліном» (Дмитром Пучковим) у циклі «Історія 20 століття»: там усі жертви Голодомору зводять до близько 900 тисяч «надлишкової смертності», порахованої лише за церковними книгами та даними ЗАГСу, — і подають цю цифру як «усіх, хто помер»[22]. Дрібниця називає це чистою пропагандою й зауважує, що фаховий розбір під силу історику Геннадію Єфименку, спеціалістові з радянського періоду[22].
Хиба тут методологічна. По-перше, «церковні книги» для 1932–33 років — анахронізм: реєстрацію актів громадянського стану в СРСР ще 1918 року передали державним органам (ЗАГС), тож жодних церковних метрик тоді вже не вели. По-друге, і сам облік ЗАГСу під час голоду обвалився: у розпал масової смертності реєстрація не встигала або взагалі не велася, людей ховали в спільних ямах без документів, а частину смертей навмисно не фіксували. Тому підрахунок «лише за зареєстрованими» дає не реальну кількість жертв, а масштаб недообліку. Реальні прямі втрати відновлюють демографічним методом — зіставленням переписів 1926 і 1937 років та реконструкцією народжуваності й смертності, — і він дає в Україні 3,5–4 млн загиблих; недарма й у самому ролику визнають, що демографи «дають більше», а найбільша названа там цифра загальних демографічних втрат (з ненародженими) — близько 12 мільйонів. Звести все до 900 тисяч можна, лише свідомо взявши найзаниженіший з можливих лічильників.
Засекречений перепис 1937 року: як приховали демографічний слід
Замовчування було не лише словесним — держава сфальсифікувала й саму статистику. У дружній розмові Дрібниця нагадує про долю Всесоюзного перепису населення: перепис 30-х років засекретили, і це «пов’язано з голодомором, звичайно, і з репресіями»; тих, хто робив «попередній» перепис, репресували, а натомість «вибрали людей, які намалювали необхідні владі цифри», і сам перепис переробили приблизно через два роки[20]. Оцінку «намалювали ті цифри, які Сталіну було потрібно» історик подає з пам’яті й дещо стисло — тому варто відновити точну хронологію.
Перепис провели 6 січня 1937 року, і вже за десять днів його оголосили «шкідницьким»: він показав велетенський демографічний дефіцит — недолік мільйонів людей, який складався з жертв Голодомору й обвалу народжуваності. Населення СРСР налічили близько «162» мільйонів — істотно менше, ніж передбачали радянські прогнози, що спиралися на завищені очікування зростання. Матеріали перепису засекретили на десятиліття, а його організаторів — керівника державної статистики СРСР Івана Краваля, начальника бюро перепису Олімпія Квіткіна (розстріляний 1937 року) та статистика Михайла Курмана — заарештували; частину виконавців розстріляли. Новий перепис провели вже в січні 1939 року, і він дав політично прийнятні, завищені цифри «зростання» населення. Тобто держава не лише вчинила голод, а й свідомо переписала демографічну статистику, щоб приховати його масштаб, — доказ навмисності, а не «стихії».
Це не гіпотеза сайту: джерела для перевірки Дрібниця називає прямо — історик Геннадій Єфименко, фахівець із радянської України, і численні статті на сайті Канадського інституту українських студій (КІУС) та Інституту історії України[21]. Саме Єфименко впорядкував опубліковану добірку документів про репресований перепис 1937 року.
Навіщо: мотив, а не випадковість
Якщо голод штучний, постає головне питання — навіщо. Відповідь, що відрізняє Голодомор від звичайного недороду, лежить у площині політики, а не погоди. Колективізація 1929–30 років викликала хвилю селянських повстань, і найбільше їх було саме в Україні[7]. Спершу Сталін статтею «Запаморочення від успіхів» (1930) тимчасово відіграв назад, і протести вщухли; та вже восени того ж року вийшла постанова про темпи колективізації, де Україні наказували «зайняти одне з перших місць» — українське село мало пройти крізь горнило колективізації до 1933 року[14]. Загнати Україну в колгоспи Сталін наказав, добре розуміючи, що вона повстане знову. Український національний рух він уважав найбільшою загрозою для СРСР, тож терор голодом спрямували саме на українські землі[8].
До політичного мотиву додавався економічний. СРСР проводив форсовану індустріалізацію, для якої треба було купувати на Заході верстати й обладнання, — а отже, заробляти валюту. Її давав експорт: зерно (поряд із лісом і копалинами) вивозили за кордон навіть тоді, коли в селах помирали з голоду. Тож хліб у селян забирали ще й на продаж[11]. Голод був не побічним наслідком, а способом водночас зламати опір і вилучити ресурс.
Криза хлібозаготівель, до речі, визрівала не один рік. Ще від 1924-го колгоспні дані фіксували, що селяни скорочують посіви: здавати зерно державі за низькими закупівельними цінами ставало невигідно, тож сіяли дедалі менше. Урожайні 1923, 1925 і 1928 роки лише загострювали проблему — за великого врожаю ціна падає, а держава в добу НЕПу купувала хліб за заниженими державними цінами, і селяни просто відмовлялися продавати. До 1928 року влада ще йшла на поступки й піднімала закупівельні ціни; та коли до керма став Сталін, він оголосив винними самих селян і взяв курс забирати хліб силою — досвід примусових вилучень він мав ще з часів оборони Царицина[24]. Так «ножиці цін» НЕПу переросли в надзвичайні хлібозаготівлі, а ті — в терор голодом.
Звідси й сам механізм: у листопаді 1932 — лютому 1933 села оточували й вилучали все їстівне, аж до зерна з печі та посівного матеріалу, — щоб люди померли. Паралельно тривало розкуркулення: «куркулів» ділили на три категорії — розстріл, виселення в іншу республіку, переселення в межах республіки, — забираючи майно повністю[9]. Це не наслідки неврожаю, а спланована операція проти конкретної верстви на конкретній території.
Саме тому подію кваліфікують як геноцид: парламенти багатьох країн визнали Голодомор таким[10]. Показово, що Рафаель Лемкін — юрист, який власне й увів термін «геноцид» (1944), — у праці 1953 року розібрав знищення української нації як класичний приклад радянського геноциду.
«Чорна дошка»: механізм терору голодом
Терор голодом мав конкретний адміністративний інструмент — «чорну дошку». Уповноважені з міста приїздили в село й ставили ультиматум: вступити в колгосп і здати все майно — або село занесуть на «чорну дошку»[15]. Занесене село опинялося в блокаді: ні в’їхати, ні виїхати; комсомольці й комуністи проходили дворами й вигрібали все, що є, — аж до запасів із печі, — тобто свідомо знищували все їстівне. За кілька тижнів село просто вмирало з голоду[16]. Це і був терор голодом у чистому вигляді: голодна людина вже не думає про спротив владі.
У диспуті Дрібниця стверджує, що практику «чорних дощок» застосовували тільки на території Радянської України[15]. Тут потрібне уточнення. Режим «чорних дощок» справді запровадила постанова ЦК КП(б)У від 18 листопада 1932 року, і він був прицільно спрямований проти українського селянства — але не обмежувався адміністративними кордонами УСРР: історики (зокрема д. і. н. Георгій Папакін) фіксують «чорні дошки» також на Кубані та Північному Кавказі в районах компактного проживання українців, а частково — у Нижньому Поволжі. Тобто це була практика проти українців як таких, а не лише в межах УСРР — від чого її цілеспрямований, а не «природний» характер лише очевидніший.
Масштаб цієї операції — не локальний. Загалом штучний голод забрав до 4 мільйонів жителів Радянської України, а колективізацією до весни 1933 року охопили до 70% українських селян; ніде більше в такому вигляді ця практика не застосовувалася[17]. Саме поєднання блокади сіл, тотального вилучення їжі та примусу в колгоспи й відрізняє рукотворний Голодомор від будь-якого «природного» недороду.
Голодомор у контексті XX століття
Штучний голод 1932–33 не був ізольованим епізодом. Історик Тімоті Снайдер наголошує, що Україна опинилася в епіцентрі найбільших катастроф XX століття: Перша й Друга світові війни, комуністичний терор, три голодомори та масові переселення[12]. У своїй праці «Криваві землі» (Bloodlands, 2010) Снайдер вписує Україну в ширший простір Східної Європи — землі між умовним Заходом і умовною Росією, де від навмисної політики, а не від боїв, систематично гинули мільйони[13]. У цій рамці Голодомор постає не випадковим лихом і не «голодом, що був усюди», а одним із центральних злочинів доби — поряд із Великим терором і нацистськими вбивствами, але з власною, цілеспрямованою логікою проти українського села.
Що це значить
Суперечка про «природний чи штучний» — не термінологічна дрібниця. Якщо голод стихійний, то нема ні винного, ні наміру; якщо штучний — є і політика, і відповідальність. Факти стоять на боці другого: добрий урожай напередодні, вибіркова географія за лінією хлібозаготівель, десятиліття офіційного заперечення і визнання геноцидом на рівні Комісії Конгресу США. Голодомор — не примха погоди, а наслідок рішень, ухвалених у Москві.
Пов'язані персоналії
- Віталій Дрібниця — Історик, автор каналу «Vox Veritatis»
Посилання
- [1] переказ
Никакого так называемого голодомора не было: голод был кругом, а называть его искусственным — неправильно.
Повернутися до тексту - [2] узагальнення
Голод был, но Голодомор — это искусственный голод, вызванный не природными причинами. Например, голод 1921–22 годов был вызван природными причинами — очень сухое лето — и действиями большевиков; его голодомором никто не называет.
Повернутися до тексту - [3] узагальнення
Голод конца 1932 — первой половины 1933 года никакими природными причинами не обусловлен: урожай был нормальный, особенно 1931 год был исключительно урожайным. К голоду на территории Украины, где погибло до 4 миллионов человек, привели исключительно действия Коммунистической партии во главе со Сталиным.
Повернутися до тексту - [4] узагальнення
Те же действия привели в Казахстане («ашаршылык») к гибели до половины казахского населения — это тоже считается искусственным голодом. Нигде в России голода в таких масштабах не было.
Повернутися до тексту - [5] переказ
Голодомором в Украине называется исключительно искусственный голод, созданный советской властью; смешивать его с голодом в Поволжье 1921–23 годов — ошибка.
Повернутися до тексту - [6] узагальнення
Существует доклад комиссии Конгресса США (изданный в 1988 году) со свидетельствами переживших голод; темой занимались Джеймс Мейс и доктор исторических наук Станислав Кульчицкий, издавший работу об этом ещё в СССР, а также Геннадий Ефименко. Советская историография голод вообще отрицала.
Повернутися до тексту - [7] узагальнення
Голодомор — это искусственный голод (примерно ноябрь 1932 — февраль 1933), созданный советским правительством не «чтобы уничтожить украинцев», а чтобы не допустить восстания украинцев: коллективизация 1929–30 годов вызвала крестьянские восстания, и самое большое их количество было именно на территории Украины.
Повернутися до тексту - [8] узагальнення
После статьи «Головокружение от успехов» Сталин издал закрытое распоряжение загнать Украину в колхозы к весне и понимал, что Украина снова восстанет. Украинский национализм он считал самой большой угрозой для СССР — поэтому террор голодом устроили именно на территории Украины.
Повернутися до тексту - [9] узагальнення
В период с ноября 1932 по февраль 1933 года сёла окружали и забирали всё — даже еду из печи и посевной материал, — чтобы люди умерли. Параллельно шло раскулачивание: «кулаков» делили на три категории — расстрел, выселение в другую республику, переселение внутри республики, — забирая всё.
Повернутися до тексту - [10] узагальнення
Голодомор является геноцидом; парламенты многих стран признали его таковым. Рафаэль Лемкин — юрист, разработавший саму концепцию геноцида, — рассматривал украинский голод как классический случай геноцида.
Повернутися до тексту - [11] узагальнення
Голод устроили ещё и чтобы собрать хлеб: Советский Союз шёл через модернизацию, нужно было закупать на Западе станки и оборудование, а для этого нужна была валюта, которую зарабатывали экспортом зерна (а также леса и полезных ископаемых). Поэтому у крестьян забирали хлеб.
Повернутися до тексту - [12] узагальнення
Тімоті Снайдер висловив думку, що Україна знаходилась в епіцентрі найбільших війн і трагічних подій XX століття — він перераховує Першу світову війну, Другу світову війну, комуністичний терор, три голодомори, масові переселення.
Повернутися до тексту - [13] узагальнення
Снайдер вписує Україну в ширший контекст Східної Європи — у нього є робота «Криваві землі», де Україна є частиною цих кривавих земель між умовним Заходом і умовною Росією.
Повернутися до тексту - [14] узагальнення
После статьи «Головокружение от успехов» (1930), которой Сталин сбил крестьянское недовольство, осенью того же года вышло постановление о темпах коллективизации, где говорилось, что Украина должна занять одно из первых мест — украинское село должно попасть под горнило коллективизации к 1933 году. Чтобы упредить новое восстание, был устроен террор голодом.
Повернутися до тексту - [15] узагальнення
Уполномоченные из города приезжали в село и говорили: вы должны вступить в колхоз, сдать всё имущество в колхоз, либо мы ваше село занесём на чёрную доску. А практика чёрных досок использовалась только на территории Советской Украины.
Повернутися до тексту - [16] узагальнення
Чёрная доска — это когда село не хочет вступать в колхоз, тогда организовывается блокада этого села: не въехать, не выехать. Проходят комсомольцы, коммунисты по селу, выгребают всё, что есть, включая запасы из печи, то есть специально уничтожают всю еду. Проходит буквально несколько недель — и село умирает. Это террор голодом.
Повернутися до тексту - [17] узагальнення
Таким образом было уничтожено до 3,9–4 миллионов жителей Советской Украины, и на весну 33 года фактически до 70 процентов украинцев были загнаны в колхозы. Нигде больше такая практика фактически не применялась.
Повернутися до тексту - [18] переказ
Есть классика — Роберт Конквест, британский исследователь, который ещё лет 20, если не 30 назад написал классическую работу. Как она на русском звучит, я не знаю, надо переводить; на украинском называется «Жнива скорботи».
Повернутися до тексту - [19] узагальнення
Про голод искусственный никто не писал, говорили, что были продовольственные трудности в тридцатых годах. Про послевоенный голод 46-47 года в Советском Союзе тоже не писали — говорили про продовольственные трудности, хотя только в Украине там до миллиона человек погибло, включая санитарные потери.
Повернутися до тексту - [20] узагальнення
Пов'язано з голодомором, звичайно, і з репресіями. Засекретили, але намалювали ті цифри, які Сталіну було потрібно... Тому що його переробили там через два роки, якщо я пам'ятаю. Всі, хто робив той попередній перепис, репресували якусь частину. От і вибрали людей, які намалювали необхідні владі цифри.
Повернутися до тексту - [21] узагальнення
У нас є історик Геннадій Єфименко, який спеціаліст по радянській Україні. І на сайті КІУС є велика кількість статей, в тому числі його чи його колег. Це можна в пошуку знайти.
Повернутися до тексту - [22] узагальнення
Есть видео Клима Жукова совместно с Гоблином в программе «История 20 века» про количество жертв голодомора. Он приводит статистику только по церковным книгам и данным ЗАГСа, и у него получается, что за весь голодомор на Украине умерло 900 тысяч человек избыточной смертности. И он говорит, что это в принципе всё — что это совпадает с цифрой всех умерших за этот период. А официальная цифра — от 3 до 4 миллионов. Это чистая пропаганда; наш историк Геннадий Ефименко, специалист по советскому периоду, мог бы этот бред разобрать.
Повернутися до тексту - [23] узагальнення
Про голод 21–23 годов в советские времена писали, потому что его не отрицала и советская, ленинская власть: они официально обратились к мировому сообществу — мол, мы своими силами спасти не можем. Отрицать очевидное смысла не было, это даже в ленинских документах написано. А голод 32–33 годов отрицали. Про голод начала 20-х писали, например, такие люди, как Лев Кассиль: в «Кондуите и Швамбрании» он пишет про Саратов, про Поволжье — как в конце Гражданской войны, в 21-м, у них уже полный голод, и гимназист, с которым он дружит, падает в обморок.
Повернутися до тексту - [24] узагальнення
Систему колхозов советская власть создала, и она спровоцировала голод, потому что руководство вовремя не отреагировало. По данным колхозов, начиная с 24 года посевы снижались: крестьянам стало невыгодно сдавать государству зерно, и они начали меньше сеять. Сигналы наверх шли, но до 28 года на них тупо не обращали внимания. 23, 25, 28 годы были урожайные, а когда урожай большой — цена падает; государство же ещё в период нэпа покупало зерно у крестьян по низким государственным ценам, и крестьяне отказывались продавать по этим ценам. До 28 года государство было вынуждено идти на уступки и поднимать закупочные цены, а когда пришёл Сталин, он сказал: раз крестьяне не хотят продавать по низкой цене — заберём силой. Опыт у него был ещё с Царицына.
Повернутися до тексту - [25] узагальнення
Мені декілька раз кацапи розповідали за те, що на территорії Галичини був голод, міжвоєнний період, в 30-х роках. — Була публікація в одній із газет за політичною спрямованістю в Речі Посполитій. Ця публікація була, понятно, що проплачена з радянського боку, і в ній говорилось про якийсь там голод; назву газети я вже не згадаю. Робилась вона спеціально для того, щоб перебити ту інформацію про голод, який поступав з территорії радянської України. Але це ж ніякими джерелами більше не підтверджується — як мінімум має бути кілька джерел.
Повернутися до тексту
Джерела
- книга (2018) The Famine of 1932–1933 in Ukraine: An Anatomy of the Holodomor — Canadian Institute of Ukrainian Studies Press Англомовне видання (CIUS Press, 2018) праці провідного дослідника Голодомору, д. і. н. Інституту історії НАН України; укр. оригінал — «Український Голодомор в контексті політики Кремля початку 1930-х рр.» (2014). Кульчицький першим почав досліджувати тему ще в СРСР.
- документ (1988) Investigation of the Ukrainian Famine 1932–1933: Report to Congress (Commission on the Ukraine Famine) Доповідь Комісії Конгресу США (виконавчий директор — історик Джеймс Мейс), подана 1988 року; на основі свідчень очевидців дійшла висновку, що Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українців 1932–1933 років.
- документ (1953) Soviet Genocide in Ukraine Есей юриста Рафаеля Лемкіна — автора самого терміна «геноцид» (книга «Axis Rule in Occupied Europe», 1944). У промові/тексті 1953 року до 20-х роковин Голодомору він описав знищення української нації як «класичний приклад радянського геноциду». Концепт геноциду викарбувано 1944-го на ширших кейсах, а український голод Лемкін розібрав як випадок саме цього явища.
- книга (2010) Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin — Basic Books Праця історика Єльського університету (Basic Books, 2010; ISBN 978-0465002399) про території між нацистською Німеччиною та сталінським СРСР — Україну, Білорусь, Польщу, Балтію, захід Росії, — де від навмисної політики, а не від боїв, гинули мільйони. Голодомор 1932–33 — один із центральних епізодів цих «кривавих земель».
- книга (1986) The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror-Famine — Oxford University Press Класична монографія британського історика (OUP, 1986; написана за участю Джеймса Мейса, HURI) — перша повна історія колективізації, розкуркулення й терору голодом 1932–33. Українською відома як «Жнива скорботи». Саме цю працю Дрібниця радить у диспуті як класику теми (in English).
- книга (2018) Червоний голод. Війна Сталіна проти України — К.: Human Rights Publishers / ТВОРИ Український переклад дослідження історикині-лауреатки Пулітцерівської премії «Red Famine: Stalin's War on Ukraine» (Penguin, 2017); укр. видання 2018 року (440 с., ISBN 978-966-97606-4-7). Детально розбирає хлібозаготівлі, режим «чорних дощок» і блокаду сіл як цілеспрямовану політику проти України.
- книга (2013) «Чорні дошки» Голодомору — обличчя терору 1932—1933 років — К.: Інститут історії України НАН України Фахове джерелознавче дослідження д. і. н. Георгія Папакіна про режим «чорних дощок» як економічний метод репресій, запроваджений постановою ЦК КП(б)У від 18 листопада 1932 року. Документує застосування «чорних дощок» не лише в УСРР, а й на Кубані та Північному Кавказі в місцях компактного проживання українців (українською).
- книга (2003) Демографічні наслідки Голодомору 1933 р. в Україні. Всесоюзний перепис 1937 р. в Україні: документи та матеріали — К.: Інститут історії України НАН України Академічне видання Інституту історії України (192 с.; ISBN 966-02-3014-1): нарис С. Кульчицького про демографічну катастрофу 1933 року й упорядкована Г. Єфименком добірка документів про репресований Всесоюзний перепис 1937 року. Саме на історика Геннадія Єфименка та статті КІУС/Інституту історії відсилає Дрібниця у диспуті (українською).
- веб Famine of 1946–7 Стаття Енциклопедії українознавства (Канадський інститут українських студій) про повоєнний голод 1946–47 років в УРСР, який радянська історіографія приховувала за евфемізмом «продовольчі труднощі»; академічні оцінки жертв в Україні — від сотень тисяч до майже мільйона (in English).