Домодерна ідентичність №6: поширення етноніма «Русь» (23.08.2025)
Шостий випуск циклу. Спираючись на праці українського лінгвіста Антіна Генсьорського (дослідника Галицько-Волинського літопису), Дрібниця простежує, як з кінця X — початку XI століття назва «Русь» поширювалася з середнього Подніпров’я на сусідні землі (Чернігівщину, Галичину, Волинь, Закарпаття) і ставала спільним етнонімом. Окремо розглянуто долю севрюків (нащадків сіверян) і ключову мовну відмінність: «русин» — іменник-самоназва, тоді як «русский» — прикметник, що лише згодом субстантивувався. Джерело для статті про формування домодерної ідентичності.
Ключові моменти
- 00:57 Антін Генсьорський аналізує поширення назви «Русь» як топоніма й етноніма в джерелах
- 01:11 З кінця X — початку XI ст. назва «Русь» поширюється на сусідню Чернігівську землю
- 10:18 Закарпаття: етнонім «Русь-русин» утверджується, угорські джерела XII ст. називають «русинську марку»
- 13:31 Генсьорський: протягом XIII ст. термін «Русь» в етнічному значенні охопив усі південно-західні землі
- 15:28 «Русин» — іменник (субстантив), «русский» — прикметник (атрибутив), що зазнав субстантивації
- 17:35 Перша спільна самоназва населення України — Русь (множина) / русин (однина), фіксована в XIII ст.