Версальський договір

Версальський мирний договір, підписаний 28 червня 1919 року, офіційно завершив Першу світову війну. Проте замість тривалого миру він створив умови, що неминуче вели до нового, ще страшнішого конфлікту. Договір поклав усю провину за війну на Німеччину, хоча відповідальність за конфлікт об’єктивно несли всі його учасники.

Військові обмеження

Умови договору фактично знищили Німеччину як військову державу:

• Армія обмежена до 100 000 осіб (4 000 офіцерів та 96 000 солдатів), дозволено лише стрілецьке озброєння та легку артилерію
• Авіація — повністю ліквідована
• Танкові війська — заборонені
• Флот — знищений, у тому числі підводний
• Територія скорочена, всі колонії передані під мандати Великої Британії та Франції

Економічна катастрофа

Наслідком репарацій та економічних обмежень стала гіперінфляція 1920-х років, яка увійшла в підручники економіки як класичний приклад. Існує відома ілюстрація масштабу катастрофи: людина заходить до кав’ярні, замовляє каву — ціна 3 мільйони дойчмарок. За 15 хвилин, коли приносять рахунок, ціна вже становить 6 мільярдів. Діти грали на вулицях пачками знецінених банкнот замість іграшок.

Ситуація була настільки критичною, що у 1928—1929 роках американці почали надавати Німеччині відновлювальні кредити. Логіка була прагматичною: неможливо стягнути репарації з повністю збанкрутілої країни.

Версальська система і бездержавні народи

Версаль 1919 року — не один договір, а система з кількох мирних угод, що перекроїли карту Європи: окрім власне Версальського, це Сен-Жерменський (з Австрією), Тріанонський (з Угорщиною) і Севрський (з Османською імперією) договори^[6]. Німеччина за цією системою втратила всі заморські колонії, близько 1/7 території й помітну частину населення^[5]. (За точними підрахунками — близько 13 % європейської території й приблизно десяту частину населення; усні «1/7» і «до 1/12» — округлення того самого порядку.)

Зворотний бік перемоги Антанти — те, що нову карту накреслили нерівно. Чимало народів Східної Європи не дістали власної державності або опинилися в складі чужих держав: словаки в Чехословаччині мали менше прав, ніж чехи; хорвати опинилися в Королівстві сербів, хорватів і словенців (згодом Югославії); українці державності не отримали взагалі^[6]. Саме ця несправедливість живила міжвоєнний реваншизм — не лише німецький.

Цей контекст пояснює, чому радикальні націоналістичні рухи бездержавних народів прагнули не «виправити», а зламати Версальську систему. У викладі Дрібниці мета Степана Бандери збігалася тут із метою Гітлера: обидва вважали систему версальських договорів несправедливою й хотіли її зруйнувати, а не переглянути на новій конференції^[7]. Збіг тактичної мети, втім, не означав союзу: про те, чому ОУН дуже швидко опинилася в конфлікті з нацистською Німеччиною, яка відмовила українцям у державності, — в окремому розборі «Чи був ОУН фашизмом?».

Переозброєння в обхід договору

Формально Німеччина не мала права на повноцінні збройні сили. Фактично ж обхід обмежень почався задовго до Гітлера — і значною мірою на території СРСР. Ще за часів Веймарської республіки за Рапалльським договором між радянською росією та Німеччиною діяла таємна угода про військову співпрацю: на верфях Миколаєва будувалися кораблі та підводні човни, у Саратові працювала школа німецьких льотчиків — технології напрацьовувалися ще у 1920-ті роки^[1]. Військові заводи радянської України та радянської росії працювали на Веймарську республіку, частково забезпечуючи її армію та озброєння; на радянських полігонах готувалися німецькі льотчики, танкісти й артилеристи^[2]. В літературі 1990-х це явище отримало влучну назву: «фашистський меч кувався в СРСР».

При цьому одномоментного «виходу» Німеччини з Версальського договору не було: після 1933 року вона звільнялася від його обмежень поступово, крок за кроком порушуючи конвенції^[3].

Поступові порушення Гітлером

Прийшовши до влади, Гітлер з 1935 року почав послідовно порушувати умови Версальського договору. Стратегія була поступовою і розрахованою на небажання Великої Британії та Франції воювати:

1. Спочатку Гітлер попросив дозволу на невеликий флот — і отримав його
2. Потім збільшив армію понад встановлені ліміти
3. Ввів загальну військову повинність
4. Ремілітаризував Рейнську зону

Великі Британія та Франція йшли на поступки, бо ціна Першої світової була для них занадто високою. Лише під Верденом у 1916 році загинуло близько 600 000 осіб з обох сторін. Суспільства цих країн категорично не бажали нової великої війни.

Від поступок до агресії

Кожного року невеликі поступки Гітлеру ставали дедалі більшими. Лідери союзників розуміли, що саме Версальський договір привів до влади Гітлера та ідею реваншизму, — і заради ілюзії безпеки в Європі пожертвували Чехословаччиною: вся міжнародна політика 1920–30-х була налаштована на умиротворення, а не на війну^[4]. Політика умиротворення призвела спочатку до поділу Чехословаччини (Мюнхенська угода 1938 року), а потім — до нападу на Польщу 1 вересня 1939 року, що стало початком Другої світової війни.

Версальський договір показав, що принизливий мир може бути небезпечнішим за саму війну. Замість створення стабільного міжнародного порядку він посіяв насіння реваншизму, яке проросло нацизмом та новою глобальною катастрофою.